Адам Джонсон - Син Начальника сиріт

- Вони спали разом, але без факі-факі .

- Без чого?

- Ну як «трах» по-англійськи, знаєте? - спитала вона. - Чи ви кіно не дивитеся?

- Такого не дивлюся, - відповів я, хоча, правду кажучи, ніколи не дивився кіно взагалі.

Відкривши шафу, К. Кі перебирала чосон-оти Сан Мун, поки не зустріла порожні плічка.

- Оце вона взяла, - відзначила К. Кі. - Мабуть, то було щось дивовижне, коли вона оце позалишала. Тож Сан Мун не планувала довгу відсутність, але хотіла вдягтися в найкраще, - вона задивилася на блискучі, яскраві тканини її одеж. - Я впізнаю її костюми з усіх фільмів! - промовила вона. - Якби я достатньо довго тут простояла, то, мабуть, здогадалася б, якого вбрання бракує!

- Але ж зібрали все із саду! Отже, вони все-таки планували достатньо довгу відсутність. Чи, може, вона востаннє поїла в найкращому одязі, - промовив я. - Але це можливо тільки якщо…

- Якщо Сан Мун знала, що на неї чекає! - продовжила думку К. Кі.

- Але якщо Сан Мун знала, що Ґа її вб’є, то для чого їй було наряджатися й таке інше?

К. Кі думала над цим питанням, перебираючи одне з тих прекрасних убрань.

- Може, їх слід конфіскувати як речові докази, - сказав їй. - І ти зможеш уважніше їх роздивитися, коли матимеш час.

- Вони гарні, - промовила вона. - Як у моєї мами. Але я сама себе вдягаю. Та й не в моєму стилі наряджатися, як екскурсовод у музеї Дружби Народів.

Від товариша Бука повернулися Чучак із Леонардо.

- Нема про що й доповідати, - сказав Леонардо.

- У стіні кухні знайшлася прихована ніша, - додав Чучак. - Але в ній було тільки оце.

Він показав кілька мініатюрних Біблій.

Світло змінювалося в міру того, як сонце зблискувало на сталі стадіону Першого Травня, і на мить у нас знову завмерло серце: ми в такій резиденції! - без сусідів за спиною, зручностей на поверсі, спільних кранів, без розкладачок, які ставляться на день під стіну, без ходіння на двадцять поверхів униз до спільної ванни.

Під захистом розвішеної пубйоківцями стрічки, що позначала місце злочину, ми почали розподіл усього рису й фільмів командира Ґа. Стажери були одностайні, що найкраще кіно всіх часів і народів - «Титанік». Чучаку було сказано повикидати Біблії з балкона. Пояснювати походження торби з DVD-дисками офіцерам міннарбезпеки - це ще туди-сюди, але не ці книжки.

У 42- му підрозділі відбув денний сеанс із командиром Ґа, і крім того, що стосувалося актриси і її дітей, він дуже охоче відповідав на всі мої запитання: що, як, коли, чому. Він знову переповів, як Моннан умовила його вдягти форму командира Ґа, згадав розмову з начальником, зігнутим під вагою великого каменя, який випустив його з табору. Справді, коли мені вперше уявилася біографія Ґа, у її розділах, в око передусім впадали великі події, такі, як підземний поєдинок із володарем золотого пояса. Але нині книжка писалася вже значно тонше, і мені важливо було лише, як відбувалося те чи інше.

- Я розумію, вас слово вивело з в’язниці. Але ж як вам стало духу піти саме в дім Сан Мун? Що ви їй сказали, щойно вбивши її чоловіка? - спитав я командира Ґа.

Командир Ґа вже не лежав у ліжку. Ми курили, прихилившись до протилежних стін кімнатчини.

- А куди я ще міг піти? - здивувався він. - Що я ще міг сказати, крім правди?

- А вона як відреагувала?

- Упала й заплакала.

- Ну, звичайно. А як ви дійшли до того, що полоскали рот з однієї склянки?

- З однієї склянки?

- Ви розумієте, про що я, - сказав я йому. - Що ви зробили, щоб жінка вас покохала, навіть знаючи, що ви завдавали людям болю?

- У вас є кохана людина? - спитав мене командир Ґа.

- Тут запитую я, - попередив я, але ж не міг я дати йому зрозуміти, що такої людини в мене немає. Злегка кивнув йому, мовляв, ми ж обидва чоловіки, еге ж?

- Тоді ж вона кохає вас, попри те, що ви робите?

- А що я роблю? Я людям допомагаю. Рятую їх від варварства тих звірюк із Пубйоку. Я перетворив допит на точну науку. От у вас усі зуби на місці, правильно? Вам ніхто не обмотував пальці дротом, так що вони набрякали, синіли й німіли? Я просто питаю, як вона вас покохала. Ви ж - чоловік на заміну. Ніхто таких по-справжньому не кохає. Усім важливий тільки перший.

Командир Ґа став говорити про кохання, але раптом голос його перетворився в моїх вухах на якісь атмосферні потріскування. Мені нічого не чулося, в уяві поставала думка, що, може, у моїх батьків колись були інші сім’ї, інші діти, яких вони втратили, а я був пізньою, порожньою заміною. Це могло пояснювати їхній поважний вік і те, що, коли вони дивилися на мене, вони наче помічали, що чогось бракує. І той страх у їхніх очах - чи не той це нестерпний страх втратити й мене теж, страх і розуміння того, що ще однієї такої втрати вони не переживуть?

Сів на метро до Центрального архіву й знайшов особисті справи батьків. До вечора читав їх і побачив ще одну причину, чому необхідно укладати біографії громадян: у тих папках було повно дат, печаток, нерозбірливих знімків і цитат з повідомлень інформантів, доповідей з будинків, комітетів заводу, райвідділів, добровольчих загонів і парткомів. Але справжньої інформації про них не було: незрозуміло, хто ці двоє стареньких, що привело їх із Манпхо працювати на конвеєрі заводу Свідчення Слави Машин. Хоча, зрештою, єдина печатка з пхеньянського пологового будинку стосувалася мене.

Повернувшись до свого підрозділу, пішов до кімнати відпочинку Пубйоку, де поміняв свою табличку «Слідчий № 6» із «чергує» на «не чергує». К. Кі й Сержант сміялися разом, але коли я зайшов, то одразу затихли. Що тут скажеш - сексизм. К. Кі була без свого халата й умостилася в одному з пубйоківських крісел так, що жодна деталь її фігури не лишалася непоміченою.

У Сержанта рука була перемотана свіжим пластиром. Навіть із геть сивою головою, навіть перед самою пенсією він знову її зламав. Він говорив зміненим голосом, наче від особи руки: «Чи одвірок мене побив? Чи одвірок мене любив?»

К. Кі ледве стримувала сміх.

На пубйоківських полицях замість посібників із допиту стояли батареї пляшок «рьоксону». Тож можна собі уявити, як розгортатимуться події