Девід Моррелл - Рембо

рюкзака, Рембо побачив Мусу й Андрєєва. Його знову почали долати сумніви, чи можна повністю довіряти Андрєєву.

Чи зрозумів росіянин, що я збирався його вбити? Чи він напав на вартового, щоб розвіяти мої підозри?

Але роздумувати над цим більше не було часу. Чому бути, того не минути.

І все-таки йому було не по собі, поки він збирав свій лук і вставляв стріли в прорізи спеціального сагайдака, що кріпився до рукоятки. Наконечники стріл називалися «Мідноголовий випотрошувач».

Рембо повів свій маленький загін маршрутом, наміченим на карті, і вони опинилися біля потайних сходів поруч з будкою варти, що знаходилася на правому куті стіни. Не знімаючи з плеча автомат-гранатомет, Рембо вийняв стрілу та приготував лук до бою. Поки не прогриміли вибухи мін, він хотів стріляти з безшумної зброї.

Його обережність виправдалася, коли їм назустріч вийшов радянський солдат, який піднімався сходами. Він дивився собі під ноги, тому не відразу помітив Рембо. А коли помітив і потягнувся за автоматом, одразу був простромлений стрілою. Солдат почав осідати, Рембо кинувся вперед і підхопив його раніше, ніж автомат загримів би по камінню.

РОЗДІЛ 6

Афганістан! Майора Азова нудило від одного цього слова. Хоча він не вірив у Бога, на думку йому не спадало іншого визначення, крім як «пекельне пекло». Піщана буря, що вирувала вночі, ще більше роз’ятрила його душу. Божевілля цієї бурі могло зрівнятися лише з божевіллям його командира. Полковник Зейсан був настільки заклопотаний доведенням начальству своєї корисності, так хотів вирватися із цієї безглуздої війни, що був готовий на все.

Чутки про останні наміри полковника дійшли до Азова всього п’ять хвилин тому. Він одразу відклав убік п’єсу Гоголя й кинувся у фортечні каземати, щоб з’ясувати на місці, наскільки чутки відповідають дійсності.

Чутки виправдалися. Його чоботи поспішно гриміли коридором повз камеру полоненого американця та завмерли біля розкритих дверей сусідньої камери. Азов здивовано застиг, на його обличчі з’явилася огида, коли він побачив розпухлу від кислоти шкіру афганського хлопчиська, якого допитував полковник Зейсан.

Відповідай, — сказав Зейсан спочатку англійською, а потім на афганському діалекті, — відповідай, де ховається ватажок заколотників Мосаад Хайдар?

Хлопчина кричав, не перестаючи.

Це все через того американця, — вимовив Зейсан.

Прапорщик Кауров хлюпнув на хлопчика ще кислоти.

Хлопчина заверещав голосніше.

Не в силах стриматися, майор Азов увірвався в камеру.

Що ви тут витворяєте! — крикнув він російською. — Чим більше ви мучите цих людей, тим сильніше вони опираються! Вони ж дізнаються про всі звірства! Заколотники починають активніше атакувати. Нам треба домовлятися з ними, а не мучити! Або піти! Адже зовсім безглуздо…

Я сам вирішу, що безглуздо, а що — ні, товаришу майор, — полковник повернувся до прапорщика. — Хлюпни ще разок.

Полковник подивився на годинник.

Незабаром ми покажемо американцеві, причиною яких страждань він став.

А якщо американець справді не знає, де ховаються заколотники? — запитав Азов. — Навіть якщо і знає, що користі в його відповідях? Це ж безглузда війна! Що ми взагалі тут робимо? Батьківщину захищаємо? Адже ні! Від цих катувань нашим рідним спокійніше не стане. Зате вороги будуть ще злішими! Цю країну правильно охрестили — некерована!

Це ви стаєте некеровані! — гаркнув полковник Зейсан. — Схоже, ви втомилися від боїв. Ви тут надто довго засиділися!

Ось тут я з вами згодний! Але я ще не зовсім утратив контроль над собою! А от ви!..

Це вже занадто! Геть звідси! — наказав полковник. — Завтра ви відправляєтесь в Кабул! Відтіля в Москву! А потім у яку-небудь діру!

Азова затрясло від люті, коли він побачив, як прапорщик Кауров хлюпнув кислоту й хлопець заверещав ще сильніше. Не в силах припинити це знущання, Азов вискочив із камери, пронісся коридором, прагнучи якнайшвидше залишити цей кошмарний будинок.

РОЗДІЛ 7

Рембо витяг мертвого солдата сходами наверх. Тут на стіні він знову опинився в темній круговерті бурі. Він поклав тіло в нішу між стіною та сходинками — там до кінця бурі тіло навряд чи знайдуть. Потім швидко повернувся до Муси й Андрєєва.

Кивнувши один одному, вони обережно рушили вниз, Рембо спереду. Раптом Андрєєв доторкнувся до плеча Рембо й протиснувся вперед.

Рембо напружився та хотів відіпхнути його назад, але зупинив свій порив, уловивши логіку росіянина. Андрєєв був у формі. Якщо солдат побачить його, то не стане здіймати тривогу. Тільки б він не впізнав Андрєєва й не згадав, що після вчорашнього бою він оголошений зниклим безвісти. Солдат, звичайно, здивується, коли Андрєєв з’явиться у фортеці. У кращому випадку солдат підійде з питаннями, у гіршому — покличе на допомогу. Рембо міг лише сподіватися, що якщо Андрєєва побачать здалеку, то не впізнають.

Андрєєв спустився й оглянув двір. Потім махнув Рембо та Мусі, щоб ті йшли до нього.

«А якщо він обманює нас? — думав Рембо. — Якщо ми спустимося й побачимо там солдатів?»

І знову він відкинув свої підозри. Усе, що станеться, буде залежати лише від долі. Він сповз униз сходинками та футів за сорок від машин побачив двох вартових, які дивилися на дах армійської вантажівки. Зігнувшись під кузовом, Рембо й Муса дістали з речмішка міну з годинниковим механізмом. Вони встановили її на спрацьовування через півгодини та прикріпили до передньої осі. Муса дістав ще декілька мін, виповз з-під вантажівки й метнувся до БТРів. Рембо пішов за ним, не розгинаючись, але готовий відразу стрибнути за укриття з появою солдатів.

У цей час Андрєєв, насторожено озираючись, пробирався вздовж стіни справа від сходів. Він минув кілька дверей і зупинився в тіні саме коло тієї, яка вела до нижніх камер.

Муса закінчив мінувати БТРи. Рембо зробив те ж саме з машинами, що зовні нагадують джипи. Вибухи повинні були відбутися майже одночасно.

Поки Рембо рухався до Андрєєва, він побачив велику цистерну з пальним наприкінці ряду машин. Мішень видалася йому надто привабливою, і він повернув до неї.

Раптом Рембо побачив, що один із вартових рухається в його напрямку. Він упав на землю.

Але цього було недостатньо. Коли Рембо підповз під джип, він побачив чоботи вартового саме коло бампера автомобіля.

Раптом Рембо почув здивований вигук вартового.

Я думав, тебе вбили!

Ісусе! Він помітив Андрєєва.

Де ти був? — запитав вартовий. — Як тобі вдалося вижити в такому бою, Андрєєв? Як ти потрапив сюди?

«Чи помітить вартовий Мусу? Чи надійно Муса сховався?» — Рембо хвилювався.

Він виповз з-під джипу та ризикнув глянути поверх машини. Він побачив, що другий вартовий йде до першого.

Після того як нас розбили, мені вдалося пробратися непоміченим, —