Метьюз Джейсон - Червоний горобець

Корчной схилився на стіл Назаренка, тиснучи на нього, створюючи сліпі точки.

— Що вас непокоїть, друже? — спитав він.

— Нічого, — сказав Назаренко. — Просто роботи все прибуває.

— Якщо я можу чимось допомогти…

— Все гаразд, — сказав Назаренко. — Просто багато роботи. Я просто захлинаюсь у даних. Мені бракує перекладачів, аналітиків. — Його пальці спазматично згиналися, поки він говорив. — Знаєте, скільки інформації міститься на одному диску?

Він повернувся у кріслі до сейфу на чотири відділи, дістав сталеву коробку з кришкою і витрусив її вміст собі на стіл. На його записник висипалась дюжина закритих пластикових пакетиків. Всередині кожного лежав диск у сірому конверті. Тремтячими руками він підняв кілька дисків.

— Тут може міститися кілька гігабайтів даних. І всі вони ще чекають обробки.

Він кинув один із пакетиків на стіл, де той упав під стос сірих папок.

Корчной простягнув руку і взяв пакетик. Він поглянув на цей шматок пластику так, ніби не міг уявити, що так багато інформації може вміститися в такому маленькому предметі. На одному з боків диску він побачив логотип «Петфайндера».

— А чому вам не виділять людей?

Назаренко поклав голову на руки. Корчному стало шкода це pugalo — це опудало — з солом’яним волоссям і метушливими руками.

— Юрію, не панікуйте, — сказав він. — За всі ці роки ви зробили дуже багато відмінної роботи і не заслужили на таке ставлення.

Нахиляючись над столом, щоб поплескати Назаренка по плечу, Корчной заштовхнув пакетик із диском до потаємної кишені свого піджака. Інформація на дисках пов’язана між собою? Вони на обліку? Чи помітить Назаренко пропажу одного з дюжини?

— Я можу прислати вам на деякий час одного-двох аналітиків зі свого відділу, якщо це допоможе. Бачить Бог, нам бракує рук, але ваша робота вкрай важлива. Вони стануть вам у пригоді?

Назаренко похмуро глянув на нього.

— Вашим аналітикам заборонено працювати над таким секретним проектом, доступ до нього обмежений.

— То, може, їм дозволять працювати над іншими проектами, щоб вам було більше часу для вашого. Юрію, відмова не приймається. Ми домовились, — сказав Корчной. — Сьогодні я відправлю до вас двох своїх аналітиків, тільки, Юрію, — Корчной помахав на нього пальцем, — навіть не думайте вкрасти їх у мене.

Назаренко кволо усміхнувся.

***

На столі Вані Єгорова лежала каблограма від вашингтонського резидента Голова, в якій повідомлялося про перевірочний варіант з «оперізувальним лишаєм». Одинарний аркуш із діагональною синьою лінією був пожмаканий від неодноразового тримання у стиснених пальцях. Начальник лінії КР Зюганов сидів у кріслі навпроти Єгорова, аж надміру вдоволений. Єгоров похитав головою.

— Не можу повірити, що Назаренко кріт, — сказав він. — Та йому ж важко навіть підтримати розмову в кафетерії. Ви можете уявити собі, як він серед ночі зустрічається з американцями?

Зюганов облизав губи.

— Лишай. Голов не міг помилитися. Ви ж читали його звіт, він напряму цитує ЛЕБЕДЯ: «Кріт хворіє на оперізувальний лишай». Варіант для Назаренка.

— Та він же просто неуважний телепень, — сказав Єгоров, не зовсім розуміючи, чому захищає його. — Міг ненароком ляпнути комусь, а потім ця чутка надійшла від іншого джерела.

Зюганову було байдуже. Все, що він знав, — це те, що він залізе в голову Назаренку. У нього з’явилася робота.

— Хай йому, це все, що ми наразі маємо, — сказав Єгоров. — Негайно розпочинайте розслідування. Дослідіть усі аспекти.

Зюганов кивнув, зіскочив із крісла і попрямував до дверей. Спробував пригадати, де висить його мундир червоноармійця з ґудзиками збоку, той, який він полюбляв одягати на допити. Зеленувато-коричнева тканина — зашкарубла від засохлих плям крові й просякнута стійким смородом сотень випущених нутрощів — виглядала не елегантніше за лабораторний халат, хоча рукави й дещо потерлися.

— І ще одне, — сказав Єгоров йому вслід. — Перевірте, чи є на ньому metka, речовина для відслідковування. Якщо за останні два дні він торкався американця, щось може спливти.

Зюганов кивнув, однак він мав власну думку щодо шпигунського порошку.

Його улюбленим методом була povinnaya — зізнання, прекрасне зізнання, що приносить звільнення, найкращий спосіб довести провину. Зюганов мав природжене чуття того, як змусити об’єкт після кількох годин крику, розтинання сухожиль і випускання очної рідини погодитись зізнатися в тому, в чому він має зізнатися.

Він і досі не міг пригадати, де його армійський мундир.

***

Назаренка викликали до відділу контррозвідки на «перевірку безпеки». Не треба довго працювати у СВР, аби знати, що така співбесіда віщує серйозну халепу, тож це спричинило в Назаренка паніку. Після необхідної непереконливої розмови з розгубленим і заплаканим науковцем Зюганов відправив його прямо на нари, в даному випадку в Бутирку, що в центрі Москви. Він підсмикнув свій мундир у передчутті.

«Люди дивні, — подумав Зюганов, крутячи в пальцях легкий кийок. — Усі реагують по-різному». У випадку з Назаренком спрацював порожнистий алюмінієвий кийок об підошви стоп — це викликало в нього набагато бурхливішу реакцію, ніж у пересічного суб’єкта. Зюганову вдалося провести одну сесію з банькуватим науковцем, коли обшук його лабораторії виявив, що зник один із дисків від ЛЕБЕДЯ, тож pytka — тортури — припинилися, бо це було надважливо. Зюганов прописав курс амобаріталу, який відкрив спогади Назаренка якраз достатньо, щоб пройтися по них до недавніх подій, дізнатися імена працівників, колег та відвідувачів, що були в нього, а також про короткий візит генерала Корчного до лабораторії Назаренка. Корчной? Не може бути. Ще раз прочешіть лабораторію. Має бути якесь пояснення. Де той диск?

До Корчного дійшли чутки про те, що полювання на крота посилилось, про проблему в Управлінні НТР, про зниклі секретні матеріали. Він порозмовляв зі старими друзями з інших відділів і послухав «порцелянові плітки» в туалетах для старших офіцерів. Назаренка не бачили вже кілька днів.

Корчной знав, що слідчі та агенти контррозвідки почнуть звужувати коло. Йому терміново треба відправити повідомлення Бенфорду, а ще негайно передати ЦРУ вкрадений у Назаренка диск, через тайник, сьогодні ж увечері; щоправда, якщо він ще зможе вийти зі штабу. Він думав, чи не зіграв надто ризиковано, чи вистачить йому часу, щоб Домініка здійснила ще одну поїздку — до Афін, — а потім виказала його.

Корчной вийшов зі штабу своїми ногами — поки що, але це ненадовго, припустив він — і, щойно повернувшись до своєї квартири, склав повідомлення. Передача зайняла частку секунди. За двадцять хвилин Бенфорд прочитав два рядки тексту: «Назаренко попався. Залишу закладку в Т DRAKON».

«Тайник, — подумав Бенфорд. — Старий лис, певно, має щось важливе. А Назаренко в халепі. Це значить, що один із двадцяти трьох посадовців у Вашингтоні і є ЛЕБІДЬ».

Він потягнувся до телефона, щоб подзвонити в ФБР.

***

На вулиці вирувала нічна злива, краплі дощу неслись майже горизонтально в поривах вітру. На платформі та сходах станції метро «Молодіжна» було безлюдно, на вулиці майже не їздили машини, магазини зачинені. МАРБЛ підняв комір свого плаща, запхав руки до кишень і поволі рушив уздовж вулиці Ленінської. Він проїхав трьома різними потягами, довго йшов уздовж річки, доки його чуття не заспокоїлись. Ніде навколо нього не було жодного руху, й на вулиці він не відчув тиску присутності людей, що спостерігали за