Love - Коли світ говорить шепотом, Love

Це сталося раптово. Без фанфар і попередження. Просто — ранок, звичайний, як усі. Сонце проникало крізь фіранки, на кухні пахло тостами, а в кімнаті лунали звуки з мультфільмів, які я слухав уже п’ятдесят перший раз.

Я сидів на килимі, тримаючи у руках брязкальце, а вона, маленька, повзала поруч і щось собі бурмотіла. Звичайні звуки дитини — гулики, смішні склади, які ще не мають сенсу. І раптом:

— Тато.

Я завмер.

— Що? — перепитав майже пошепки.

Вона глянула на мене, усміхнулась і повторила:

— Та-то.

Це було ніби ключ, що відкрив замок у грудях. Ніби слово, якого я чекав усе життя, хоча й не знав цього. Я не міг втримати усмішку. І сльози. Усе змішалося — здивування, гордість, щастя.

Я підхопив її на руки, підкинув угору й притиснув до себе.

— Так, я тато, — прошепотів я. — І завжди буду поруч.

Мама, яка зайшла на кухню, зупинилась на порозі й усміхнулась. Її погляд був ніжним, теплим, знайомим — таким, як колись, коли я сам сказав “мама” вперше.

Цього дня ми не планували нічого особливого. Але він став святом. Бо коли хтось називає тебе “тато” вперше — це як новий всесвіт, що народжується всередині тебе.

---