Chris Jey - Between angels and demons, Chris Jey

- Добре, - після мовчання тихо промовила Данте. Вона дістала свій мобільний та набрала мага. - Джеймсе, зніми захист з моєї кімнати.

- Ти певна? У тебе якийсь засмучений голос. Все гаразд? - почулося на іншому кінці телефону.

- Впевнена. Зроби це зараз.

- Як забажаєш. За кілька секунд твій ненаглядний ангел зможе вийти.

- Дякую, - Данте сховала телефон. - Можеш йти, але я піду з тобою, - дівчина почала збирати свою зброю.

- Ні. Я піду сам. Якщо ти постраждаєш…

- Начхати. Адже я безсмертна.

- Мені не начхати. Твоє безсмертя може тільки обернуться проти тебе. Я йду сам. Не клич і не шукай мене. Мила, якщо все складеться добре, ми скоро побачимося. Обіцяю, - Кем ніжно поцілував Данте і зник.

Мисливиця залишилась стояти одна посеред своєї великої кімнати. У неї знову було почуття, наче її всі покинули. Це роздирало її зсередини. Вона все думала, що такого могло статися з Кемом, що він покинув її. Але відповідь на це питання вона точно не дізнається. З роздумів її вивів телефонний дзвінок. На екрані висвітлилося «Король Артур».

- Сподіваюся це щось важливе, – Данте відповіла.

- Спустися у в'язницю. Азур заговорив.

- Зараз буду, - дівчина сховала телефон у задню кишеню джинсів і, йдучи з кімнати, щосили ударила кам'яну стіну замку. Від цього на кісточках її кулака залишилися садна, а рука почала боліти. За кілька секунд біль відступив. Данте спустилася до в'язниці, де в одній із кліток тримали Азура. Там Артур катував демона. – Що він розповів? - поцікавилася Данте, підійшовши до свого колишнього напарника.

- По-перше, - Артур витер руки від крові демона, - дівчина, яку ви привезли разом із демоном, жодного відношення до нього не має. Але вона відьма. Азур просто хотів підживитись її силою. Вона може створювати свої астральні проекції.

- Це багато що пояснює. Але так може будь-яка відьма. І навіть я так можу. Навіщо йому харчуватися цією Джулією?

- Кожна відьма може створювати проекції, лише вдавшись до заклинання чи зілля, - втрутився в розмову Азур. – А ваша Джулія може робити це самостійно. Потрібно лише захотіти. Вона унікальна. Таких, як вона, кілька десятків років не народжувалося. Ось я й вирішив спробувати таку рідкісну квітку, - демон посміхнувся.

- По-друге, - продовжив Артур, - тобі це не сподобається, - мисливець відвів Данте від охоронців, які наглядали за Азуром, - такий сильний демон, як Азур, виліз з Пекла через Камаеля. Де він?

- Пішов, - схвильовано відповіла Данте. - Азур сказав, навіщо йому янгол?

- Ні. Але він сказав, що герцоги Пекла незабаром прибудуть.

- Я думала, що вони всі мертві, а хто і залишився живим, бояться залишати володіння Люцифера, щоб не прогнівати його.

- Виявляється, не всі бояться батька всіх гріхів. Я спробую дістати ще якусь інформацію з демона, а ти поговори з Кемом. Може, він прояснить ситуацію.

 - Я ж сказала, Кем пішов і просив не шукати його та не кликати. Артур, можливо, він назавжди пішов.

- Не думаю. Він дуже кохає тебе, щоб знову кинути, - Артур вирішив підбадьорити подругу. – Пропоную завтра обговорити все із нашими друзями. Краще запобігти кризі, що наближається, ніж розгрібати її наслідки. А зараз треба відпочити. Ранок вечора мудріший.

Данте погодилася з мисливцем і вирушила до своєї кімнати. Але там вона довго не пробула. Спочатку дівчина вирушила до тренувального залу, а потім, прийнявши прохолодний душ, вирушила до зали, де вони проводили час із друзями. Їй було важко перебувати у своїй кімнаті, місці, де все нагадує про Кем. Так, він не сказав, що кидає її, але й не сказав, що повернеться до неї. Лише пообіцяв, що вони знову побачаться. Але обіцянка – така штука, яку можна дуже легко порушити. Для себе Данте вирішила і дала слово виконати прохання ангела. Вона не шукатиме його. До певного часу.

Данте спробувала заснути, але це їй не вдалося. Тоді вона пішла на кухню замку, щоб зробити м'ятний чай і спробувати заспокоїтися. Поки дівчина чекала на кипіння чайника, почула якісь шарудіння. Взявши ножа, вона пішла до джерела шуму. Ним виявилася Джулія.

- Чорт! Ти зараз ледве смерті уникла, - Данте мало не вдарила дівчину ножем. – Що ти тут робиш?

- Мені набридло лежати у ліжку, і я вирішила пройтися. Потім хотіла повернутися до кімнати, але заблукала. А ще мені стало цікаво, що то за замок такий і я знову вирішила пройтися. Ти ж Данте, так?

- Яка феноменальна пам'ять на імена у тебе, – Данте сховала ніж. - М'ятного чаю? Або чогось міцніше?

- Від чаю не відмовлюся, - Джулія пішла за мисливицею.

- Ну, Джулс. Я ж можу тебе так називати? - запитала Данте. Джулія позитивно кивнула. - Чудово. Отож: чому ти нас переслідуєш?

- Я не знаю. Щоправда. До аварії з Ленсом я думала, що ви мені снитеся. А виявляється, це все правда. Я навіть не розумію, як мені вдається переміщатися з місця на місце.

- Ти – відьма. І ти не рухаєшся. Ти просто твориш свою проекцію в іншому місці. Фізично ти можеш бути у Камеруні, а твоє астральне тіло – в Антарктиді. Ну, чи там, де ти забажаєш.

- Але ж це просто казки для любителів езотерики. І я не відьма. Це я точно знала б.

- Поки мене не вбили, я не знала, що безсмертна. Кожному потрібен свій тригер, щоб дізнатися про свої можливості, - Данте налила чаю.

- Безсмертна? – здивувалася Джулія.

- Довга історія, подекуди не цікава, подекуди кривава. Завтра ми зможемо тебе відпустити. І щоб ти не балакала багато, ми зітремо спогади про нас.

- Ні! Не треба! Ви ж просто джерело знань. А я люблю вивчати. Я навіть спеціальність собі таку підібрала - я майбутній культуролог, - з гордістю сказала Джулія. Але Данте цього не оцінила.

- Рада за тебе. Пам'ять все одно зітремо.

- А якщо я хочу дізнатися, чому я можу створювати астральні проекції? Ви можете допомогти мені?

- Ні, - без роздумів відповіла Данте.