NikaLerina - Опанувати Елементи, NikaLerina

Тепер все ніби застигло у часі: планшет на столі, листи й папірці зі швидкими нотатками, розкладені маркери...

Поклала чотири кристали у скриньку на комоді, там, де я щодня їх бачитиму. Може, з часом я сховаю їх кудись глибше, щоб кожен день не муляли очі. Але нині я не готова відпускати їх. Усвідомлювати, що вони — єдине, що мені лишилося від їхніх власників, було майже нестерпно, проте потрібніше за будь-що.

Я відчувала стільки емоцій, що тіло тремтіло. Хотілося або впасти у ліжко й проплакати все, або втекти знов, чи... Від втечі не буде користі, бо попереднього життя більше не повернеш.

Пройшовши до ванни, відчула, як стиснулося серце: віддзеркалення у мене моторошне — під очима тіні, щоки запалі, на обличчі подряпина, яку я роздряпала від хвилювання в лікарні. Щось у погляді відбивало чужий світ, із якого я прийшла. Якщо батьки колись бачили мене життєрадісною, то тепер я — мов привид.

Із грудей мимоволі вихопився здушений стогін. Ні, я не можу так далі... та нічого іншого не лишається.

Жити... бо треба.

У такому настрої відвернулася від дзеркала, спершись на стіну. Зітхнувши, зняла з себе одяг й увімкнула душ. Тепла вода зашуміла, і я дозволила їй текти по моїх ранах, намагаючись угамувати внутрішню бурю. Шкода, що вона змиє тільки видиме.

На вечері чекали мамині й татові питання; треба знову вдавати, що мені ліпше. Маю дати собі раду... якщо не заради себе, то заради них.