Марія Кореллі - Спокута сатани

відсутності чоловіків − приходили їхні коханці. Пам'ятаю, якось одна вельможна леді, знана зі своїх діамантів та з близької приязні з королевою, при мені поцілувала свого кавалера, графа, відомого спортсмена. Я чула, він щось пробурмотів стосовно мене; але його коханка пошепки відповіла: «О, це ж тільки Сибілла Ельтон, вона нічого не розуміє». Потім, коли він пішов, вона, лицемірно посміхаючись, повернулася до мене й сказала: «Ви бачили, як я цілувала Берті, чи не так? Я часто його цілую; він для мене наче брат!» Я нічого не відповіла, тільки невиразно всміхнулася; наступного дня вона надіслала мені дорогу діамантову каблучку, яку я їй негайно відіслала назад із короткою запискою, у якій пояснювала, що дуже вдячна, але батько ще не дозволяє мені носити діамантів…

Чому я тепер згадую ці дрібниці? Дивна річ − саме тепер, коли я вирішила попрощатися з життям та всією його облудою!.. Там, за вікном моєї спальні, співає маленька пташка − що за миле створіння! Гадаю, вона щаслива − хоча б тому, що вона не людина… Коли я дослухаюся до її солодких співів, сльози набігають мені на очі: я думаю про те, що сьогодні о призахідній порі вона ще житиме й співатиме, а я… я вже буду мертва!

*****

Остання фраза була просто сентиментальною − мені анітрохи не скрушно вмирати. Якби я відчувала бодай найменший жаль, я б не здійснила свого наміру.

Однак я вестиму далі цю оповідь; я хочу проаналізувати своє життя, щоб дізнатися, чи не знайдеться в ньому виправдання для моєї натури; я хочу зрозуміти, чи справді я була поганою від самого народження, чи такою мене зробило виховання й суспільство?..

Обставини анітрохи не сприяли покращенню мого характеру. Коли мені виповнилося сімнадцять, батько покликав мене до свого кабінету й розповів про реальний стан наших справ. Я дізналася, що він був у боргах − ми жили з грошей, які давали йому жиди-лихварі, розраховуючи на те, що я, його єдина дочка, зробивши вигідну партію, сплачу всі його борги з величезними відсотками. Батько говорив, що сподівається від мене розсудливості, тож коли з'являться претенденти на мою руку, перш ніж заохочувати їх, я маю повідомити його, щоб він міг довідатись про розмір їхніх статків.

Тієї миті я зрозуміла, що призначена до продажу. Я слухала його мовчки, доки він не закінчив, а потім спитала: «Гадаю, кохання тут не береться до уваги?» Він засміявся і запевнив мене, що набагато легше кохати багатого чоловіка, ніж убогого, у чому я сама невдовзі пересвідчуся. Із певною нерішучістю він додав, що міське життя вимагає суттєвих витрат, тож аби якось перебитися, він бере під опіку молоду американку, міс Даяну Чесней, яка прагне познайомитись з англійським товариством і за цей привілей, а також за послуги тітки Шарлотти в ролі chaperône[35], платитиме дві тисячі гіней на рік. Не пам'ятаю дослівно, що я на це сказала, але мої довго стримувані почуття вибухнули шаленою бурею, і якусь мить він був геть збентежений силою мого обурення. Американська пансіонерка в нашому домі Це здалося мені образливим і негідним, але гніватись не було жодного сенсу: угоду вже уклали. Мій батько, нащадок шляхетного роду, маючи гідне становище в суспільстві, принизив себе в моїх очах до рівня власника вмебльованих кімнат; відтоді я втратила до нього будь-яку повагу. Може, я не мала рації? Може, я мала його шанувати за те, що він перетворив своє ім'я на прибутковий товар, позичаючи його, немов егіду, американці, яка прагнула втертися до вищого світу, не маючи нічого, крім доларів свого батька, вульгарного залізничного короля? Я не могла поблажливо на це дивитись − я дедалі глибше замикалася в собі, стаючи ще холоднішою, ще стриманішою і гордовитішою.

Міс Чесней приїхала і щосили намагалася заприятелювати зі мною, але незабаром зрозуміла, що це неможливо. Я вірю, що вона добросерде створіння, але вона погано вихована, як і всі її співвітчизники; мені вона відразу ж не сподобалась, і я не дбала про те, щоб це приховувати. Утім, я знаю, вона зробиться графинею Ельтон, щойно це стане можливим, тобто після річної церемоніальної жалоби по моїй матері, а може, через три місяці по мені. Мій батько переконаний, що він іще чоловік молодий та привабливий, і не в змозі відмовитись від багатства, яке дасть йому цей шлюб.

Відтоді, як міс Чесней почала жити з нами і тітка Шарлотта зробилася її оплаченою chaperône, я рідко виїжджала в світ: я не могла терпіти, щоб нас бачили разом. Багато часу я проводила у своїй кімнаті, тому прочитала багато книжок. Уся модна література пройшла крізь мої руки − якщо не для повчання мені, то принаймні для просвіти. Одного дня − я добре пам'ятаю цей день, який здійснив переворот у моєму внутрішньому житті, − я прочитала роман, написаний жінкою; спочатку я його не зрозуміла, але, перечитавши деякі місця вдруге, виявила в ньому таку мерзенну розпусту, що, охоплена відразою, жбурнула книжку зневажливо на підлогу. Однак у часописах я бачила схвальні відгуки про цей твір: безсоромність називали сміливістю, вульгарність − блискучою дотепністю; погляди сучасних «літературних цензорів» спонукали мене перечитати роман утретє, й помалу ця підступна гидота проникла до моєї душі й засіла в ній.

Я почала думати про речі, описані там, і невдовзі вже діставала задоволення з таких думок. Я посилала по інші книжки тієї самої авторки, і мій апетит до низькопробних романів подібного штибу дедалі загострювався.

Тим часом одна моя знайома, дочка маркіза, дівчина з великими чорними очима й грубими губами, які мимоволі нагадували свиняче рило, принесла мені два або три томи віршів Свінборна. Завжди залюблена в поезію, я вважала її найбільшим серед мистецтв; не обізнана досі з творчістю цього автора, я жадібно накинулась на книжки, сподіваючись дістати насолоду з того високого душевного хвилювання, яке поет навіює смертним, не наділеним таким божественним даром, як він сам, що й становить його привілей і славу… Дивний вплив справив цей старий співун на мою душу; я думаю, що для багатьох жінок його твори були небезпечніші, ніж найбільш смертоносна отрута, − принаймні розбещують вони набагато дужче, ніж згубні книжки Золя або інших сучасних французьких письменників. Спершу я читала вірші швидко, захоплюючись їхньою музикальністю і співучим розміром та не звертаючи уваги на зміст; але раптом − як полум'я блискавки оголює дерево, спалюючи листя,