Алюшина Полина - Шлях Королеви, Алюшина Полина

- Треба купити Роналу зброю на завтра. - Промовила лучниця собі під ніс.

 - Чого робиш, вухата? - Сонний перевертень, ледве пересуваючи ногами, підійшов до дівчини.

 «Згадай демона, він тут же прийде по твою душу». - Важко видихнувши, подумала ельфійка про себе, варто їй було почути кроки хлопця. Від дивного хвилювання в грудях, яке несподівано охопило дівчину, в неї затремтіли вуха. - Не бачиш? Клинки на завтра точу. Тобі також варто купити собі зброю. Хто знає, як все обернеться?

- Мої пазурі в сто разів гостріші за якісь залізяки. Мені зброя не потрібна. – Відмахнувся перевертень.

- Твої пазурі підвели тебе. Може, ти вже забув, як тебе поранили? – Спохмурніла ельфійка.

- Хочеш сказати, я слабкий? – Огризнувся Ронал і нахилився до дівчини.

- Я лише намагаюся донести до твоєї порожньої голови всю важливість завтрашньої місії і те, що зайва обережність не завадить. - Стримуючи свій гнів, говорила лучниця.

 - Мені не потрібні твої поради, я і без них до цього обходився! І коли ти стала такою турботливою? - Роздратовано пробурчав перевертень, проте сідаючи навпочіпки поряд із лучницею.

- Я такою і була, та ось тільки ти не помічав цього через свої тупі й нескінченні жарти! Ти постійно перечиш мені, глузуєш з мене, а я просто намагаюся допомогти. Намагаюся зробити так, щоб ти вижив! - Вскочивши, прокричала дівчина. - Якщо  ти загинеш... на кого мені тоді покладатися? Хто, окрім тебе, підтримає мене у скрутну хвилину…хто змусить усміхнутися, здавалося б, у безвихідній ситуації, хто допоможе? Гредхард? Він, дивися, скоро вмре, бо старий. Магума? Йому й діла немає до мене та моїх переживань. Аліка? - Завжди стримана Маль сама не розуміла, від чого вона так розійшлася. Їй ніби й справи немає до Ронала. Сам він з іншої раси і живе дуже далеко, а душа переживає, хвилюється за нього. З чого раптом? - Маль відвернулася.

- Маль, вибач, я не знав ... - Ронал зніяковів, не поспішаючи підводячись на ноги..

- Що ти тоді взагалі знаєш? - Закричала ельфійка і різко повернулася до перевертня. - Ти тільки знаєш, як глузувати з кожного! Як випендрюватися перед будь-якою спідницею, яка попалася на очі! Я пам'ятаю, як на болотах ти на святі чіплявся до дівчат. А я весь вечір просиділа, зігнувшись у три погибелі, чекаючи, чи дозволиш ти собі звернути на мене хоч трохи своєї уваги? Чи помітиш мою напруженість? Чи спитаєш, чи все гаразд? Але ти навіть не помітив мене… завалився спати, хтозна де. Напився. Принижуєш мене постійно. Скажи, що я такого зробила, що ти так люто ненавидиш мене?

Хлопець не витримав і підійшов до стривоженої ельфійки. Притис її худеньке тіло до себе. «Вона така холодна, вся тремтить. Якби я тільки помітив раніше» - промайнуло в нього в голові.

- Вибач, я поводився, як останній дурень. З цього моменту я прислухатимуся до твоїх порад і стану уважніше ставитися до тебе. Пробач, будь ласка, таке більше не повториться.

- Ти вертопрах, Ронале, муфлон нестерпний! - Дівчина обняла перевертня за талію і уткнулася носом у його груди. Ронал завиляв від радості хвостом. Заплющивши очі, він поринув у солодкий аромат квітів і мармеладних цукерок, яким віяло від волосся лучниці.

Лія від криків зовні прокинулась, підвелася і підійшла до вікна. Вона довго спостерігала за всією цією картиною, виглядаючи з вікна своєї кімнати, посміхаючись.

- Маль...

- Ну, що ще? – Невдоволено пробухтіла лучниця.

- Я... зараз... задихнуся. – Хлопець ледве видавив із себе останні слова.

- Свята Нітрил, вибач! - Дівчина різко відсунулася від лікана, і той глибоко зітхнув, наповнюючи легені повітрям.

 - Скільки ж у тебе сил? – Зігнувшись навпіл, спитав перевертень.

Дівчина на запитання лише розвела руки.

- Я, мабуть, просто розслабилася... мене вже кілька сотень років ніхто не обіймав, ще з того моменту, як мені довелося покинути рідне місто через посаду командира.

- То ти в нас за колючими шипами гордої і незадоволеної вовчиці приховуєш м'якого білого баранця?

 Маль надула щоки від злості, а Ронал задоволено облизнувся.

- Знову насміхаєшся? Сам ти баранець! - Лучниця накинулася на перевертня з кулаками. Хлопець ніжно схопив її за руку, підтяг до себе, поклав свою голову на голову Маль і попутно обійняв за плечі.

- Якщо захочеш, щоб тебе хтось обійняв, можеш звертатися. – Проворкував він.

 - Ронал, ти хвостом виляєш. – Зауважила лучниця.

- Я знаю, не зважай. Ми із ним живемо окремо.

Ельфійка збентежилась і почала обіймати Ронала як…

- Тільки прошу, не души мене. - Швидко, мов пташка, прощебетав хлопець.

 - Та, знаю я!

Лія спостерігала за кінцем цієї сценки, і вона знатно повеселіла драконицю, нагнавши хороших і добрих снів на всю ніч.

Вранці Аліка запропонувала викупатися королеві в сухому руслі річки, в каньйоні Грома. Річка, яка колись прорізала собі шлях своїми водами, вже давно висохла, залишивши невеликі болотяні калюжі. Гредхард узяв корабель і повіз Лію разом із Маль та Алікою до болота. Ронал, послухавшись поради ельфійки, пішов вибирати собі зброю. Магума у ​​вигляді щита вирішив так само пройтися разом з перевертнем і побачити людей, дізнатися, як живуть, що майструють, та й загалом подивитися, як усе змінилося з того часу, коли він міг вільно ходити вулицями міст, не приховуючи своєї сутності.