Марк Лапкін - Отець всіх лис, Марк Лапкін

Гуан знав, що нічого з вищесказаного йому не адресувалося, і спокійно біг поруч з Олегом.    

Міський причал активно готувався до оборони. Монахи Святого Вінчі шикувалися якомога ближче до замерзлого моря. Верзили зі Школи Святої Дірки від Дупи трощили лавочки, м'яли сміттєві урни, викопували сходинки. Що завгодно могло послужити їм у ролі снарядів.

Синім монахам храму Святого Хавкіна неспокійно десь гикалося.

У запалі швидкого маршу ніхто з монахів-воїнів не відчував холоду. Винятком став один монах у жовтому. Під мідною підошвою йому попався тонкий шар льоду з глибокою порожниною під ним. Коли море стрімко застигало, порожнина сформувалася навколо великої бульбашки з повітря.  

Чемпіон храму Святого Вінчі з хрускотом, що виходив від крижаної кірки, провалився вниз. Вага його важкого взуття і, чого таїти, корабельний якір, не давали ченцеві й секунди похвилюватися. Старший монах моментально пішов на дно.

На щастя для лідера храму Вінчі, поруч перебували монахи Святого Ігуана. На відміну від послідовників Праведного Слива, сірі монахи не носили невидимих шор. Багато уваги вони приділяли підтримці товаришів з інших храмів.

Лідер жовтих на дотик схопився за край дерев'яного ціпка, який йому протягнули всередину лунки. Знадобилася допомога кількох міцних спин, щоб утримувати наплаву дорослого чоловіка в оббитому міддю взутті. Але це було навіть не половиною біди. Чемпіон Святого Вінчі передбачувано не відпускав святиню свого храму - корабельний якір.

Товстуни в сірих робах стали в ряд, щоб вивудити ченця з якорем у руці з лунки. Посох, за який тримався жовтий монах, прогинався дедалі сильніше в міру того, як його передпліччя вилазило з крижаної води.

Коли довгий посох почав видавати тріск, монахи Святого Ігуана вже схопили руку чемпіона Вінчі і почали витягувати його назад на лід. З чарівних мішків сірі монахи дістали блискучі під місяцем рятувальні ковдри, але суворому монаху Святого Вінчі холод був байдужий.

Наскільки дивним має бути вірування, якщо воно зобов'язує тебе носити всюди щось настільки громіздке і важке як якір? Хтось просто зобов'язаний вижити і написати про те, що трапилося, тут притчу. Ну хоча б анекдот.

На міській набережній уже розв'язалася битва з двовостою гусеницею.

У неї летіли обмотані металевими прутами кулі з битим каменем усередині. Летіло будівельне сміття, до відвалу забите в саморобні мішки. Один з учнів Святої Дірки докинув до моря міську лавочку.

На даний момент ніщо не шкодило гусениці більше, ніж вона сама.

Під непомірною вагою своєї незмірної маси, зліплена з пластів м'яса гусениця щомиті обдирала сама собі черево. Доказом цього був бордовий слід позаду неї. Але слід складався не тільки з крові, за гусеницею тягнулася ціла доріжка з відірваних дитячих пальців.

З боків у повзучого левіафана шкіра ще залишалася білою, але внизу все було стерто геть. Якщо виткане з тисяч тендітних тіл чудовисько може відчувати біль, то кожна секунда має бути для нього агонією.

Двохвоста гусениця - це щось більше, ніж просто осколок Мари, це її хворий аватар.

https://i.postimg.cc/rwdYXpDV/8-18.png