Агата Задорожна - Пастка для некромантки, Агата Задорожна

 – Ти вже заражена мертвою магією, – раптом сказала відьма, навіть не повертаючись до Айзи. – Ти використовувала сили духа? 

Айза завмерла, налякана. 

 – Ні! – вигукнула вона. Айза відчувала стегном, як монета гріється у кишені – від її страху і частково злості. Все, про що вона мріяла у ту мить – так це позбутися духа іншої Айзи і вже ніколи про нього не згадувати. Вона мала вигнати її тоді, і не дозволяти залишатися ще довше серед живих. 

 – Бачу… 

Пані Серпик нарешті повернулася до неї обличчям і поставила чашку перед Айзою. 

 – Але ти мусиш бути більш обережною. Вороття справді не буде. Хоча, можливо, ти хочеш отримати сили, небачені раніше; повір, Морена може багато запропонувати тим, хто вірить у неї. А ти справді віриш, я бачу. 

Айза похитала головою. Вона вірила – бо боги були невід’ємними частинами цього світу, вони впливали на нього; не вірили у богів тільки дурні. Але це не значило, що вона шукала їхнього схвалення чи благодаті. Все, що їй потрібно – це вміння, щоб зцілити брата. 

 – Мені не потрібно більше сили, – сказала Айза. Всередині вона відчувала дивну тяжкість, наче трохи кривила серцем. Останніми днями над Райном зависла темна хмара не тільки дощу, але і магії – і її відчували не тільки некроманти, але і звичайні містяни. 

Айза ще ніколи не зустрічала такої аномалії. Вона навіть уявити не могла, у що все це могло вилитися. 

 – Гаразд, – легко погодилася відьма. – Тоді я покажу тобі ще дещо. Я… намагатимуся вчити тебе швидше – не знаю, скільки часу у нас ще залишилося. 

Пані Серпик не стала пояснювати свої слова, але тільки одного її швидкого погляду на двері кімнати вистачило. Вочевидь, жінка боялася, що місцеві не стануть довго терпіти відьму у місті – не після тих чудасій, що почали відбуватися. 

 – Для того, щоб забрати спогади, ти маєш спершу захистити свій розум. Не дати чужим думкам отруїти свої власні… Це може бути непросто – але для цього ти тренувалася раніше. Спробуй зі мною. 

Годину Айза намагалася витягнути бодай один спогад із пані Серпик, та усе марно. Зрештою їй таки вдалося підчепити одну ниточку, та перш ніж вона встигла хоч щось помітити, по-справжньому роздивитися, це видіння з пишними тканинами і світлом десятків свічок зникло – відьма смикнула за спогад, і він розчинився. 

 – На сьогодні досить! – різко сказала пані Серпик, зітхаючи. – В тебе вже непогано виходить, – похапцем додала вона на схвильований і здивований погляд Айзи. Стрімким рухом вона піднялася на ноги і заходилася знову прибирати, шарудіти травами і займатися будь-чим, аби тільки не дивитися на Айзу. 

Вона швидко зрозуміла, що це був такий знак – щоб вона нарешті йшла. Вона кинула останній погляд на високу, рівну фігуру пані Серпик, що тепер здавалася якоюсь майже тендітною і ефемерною, і вийшла за двері, обережно прикривши їх за собою. Вона чула поспішні, дрібні кроки відьми весь час, поки просувалася до виходу з архіву. 

А за дверима на неї вже чекав Тесей.