Вікторія Ковзун - Кришталевий черевичок. Якщо фея не прийде, Вікторія Ковзун

Та чому ж тоді я дивлюся на сонце, і мені здається, що це він усміхається своєю чарівною усмішкою та зігріває мене своїм теплом? Чому я вслухаюся у шелест листя, і мені здається, що це його подих ним шелестить? Чому я заплющую очі, і мені вже здається, що він тут, переді мною, він простягає свою руку та веде за собою… А коли я розплющую, то бачу тільки голку з нитками та немитий чорний казан десь на задньому плані.

О, я мала б забути його, бо Доля розвела нас в різні сторони, щоб більше ніколи не звести! Я хочу викувати з себе відважного воїна – натомість я поводжуся, як нещасна героїня сентиментальних романів, яка була настільки дурна, щоб закохатися в незнайомця із першого погляду!

Незабаром голка та нитки покоїлися у призначеній їм скриньці. Я перешила одіж на свій манір, пустила сорочку поверх брюк і затягнула темним корсетним ременем — таким був мій новий образ, поява якого символічно ознаменувала ті зміни, що відбулися в мені під впливом бандитського гартування.

Та не встигла я вдосталь накрутитися і намилуватися собою коханою, як несподівано повернулась ватага. Повернулась і тут же застигла, побачивши моє перетворення. Гастон віджив перший та збив усіх в купу:

– Шановне братство, якщо чарівна сеньйорита змінює образ, але цього ніхто не помічає, то світ чекає апокаліпсис. Будучи таким свідомим братством, ми просто не можемо цього допустити!

– Цирк… – почав Горинич, та його осікли.

– О прекрасна феє! – виступив наперед Гастон. – Хоч я не бачу сяйливих крил за Вашою спиною, проте вони Вам і не потрібні. Якби були ще й крильця, світ би осліп від Вашої краси!

Удам, що я знала, наскільки він красномовний.

– Достоту неймовірне перетворення! – доєднався Грицько. – Кумекаєш, це як в казці про гидке каченя…

«Що?!»

– В житті не бачив кращого прикиду! – штурхнув його Керрі.

– Ні, знань з вашої мови недостатньо, щоб висловити усі враження, – в один голос видали джарайці. Як завчену фразу видали.

– Ти наче прекрасна троянда: така ж ніжна, така ж гордовита і з тисячею сенсів під голчастим покровом! – ну, мав же Тео на Беатріче тренуватись.

– І все одно не Меланка! – заперечив Грицько.

– Класно, – без викрутасів сказав Піт. – Тобі личить.

Таким чином, оцінка вийшла занадто туманна… і я ще не вирішила, чи будемо відточувати джарайські єдиноборства. Аж раптом цю виплекану ідилію бездушно перервали.

– Біда! Біда! – надриваючись, кричала Беатріче, залітаючи в табір.