Вікторія Калінгер - Серце Дракона, Вікторія Калінгер

- І…

- Відповідь нам надійшла лише сьогодні.

- І що там? Чому ж імператор Острова Вічних Вітрів прислав до нас свого сина?  – Терпець Драгана вже починав вриватися.

- О, а тут дещо цікаве. В листі говориться, що на Острові Вічних Вітрів вже давно тривають міжусобні війни. Народ постав проти свого Імператора – Утора Безликого і його сина Ядера Безжального. Під час взяття фортеці, Утора було вбито, а Ядер і декілька його прибічників встигли втекти, покинувши Острів. Зараз принца Ядера оголошено у розшук, а за його голову, живу чи мертву, назначено чималу нагороду. 

- Що?

- Але це не все, друже. У листі було дещо таке, що змусило мене здивуватися.

- Не тягни, Трояне. Що там ще було написано.

- Пам’ятаєш, по приїзді ти показав мені символ і просив, щоб я знайшов кому він належить.

- Так.

- Так от.

Троян простягнув Драгану лист і вказав на печатку, що стояла у самому низу послання.

- Це символ родів Острова Вічних Вітрів.

- Цього не може бути.

Розглядаючи печатку, Драган з упевненістю міг сказати, що вона була ідентична тій, що була випалена на тілі його дружини.

В двері раптом постукали.

- Драгане. – На порозі стояв Гер Авіан. І здається він був чимось занепокоєний.

- Що там Авіане?

- Тут до вас на аудієнцію проситься кухарка – Неола.

- Скажи, що прийомний день у мене завтра. – Драган не мав часу вислуховувати різні прохання, чи з чим там прийшла та жінка. Зараз потрібно було розібратися із тим клятим принцом, та з’ясувати, чому його дружина затаврована символом Острова Вічних Вітрів.

- Вона говорить, що це дуже терміново і стосується вашої дружини. – Голос Авіана був наляканим. – І я би радив вам її вислухати.

- Запроси її. – Саме останні слова старого змусили погодитися Драгана прийняти у себе цю жінку.

Гер Авіан зник за дверима, а через секунду з’явився разом із Неолою. Жінка була не на жарт стурбованою та здається трішки розлюченою.

- Пане, я вибачаюся за те, що так пізно. Та моє старе серце вже не витримує. Я хвилююся за нашу пані. І не можу дивитися, як цей виродок живе під одним дахом із бідолашною дівчинкою.

Кухарка дуже хвилювалася, а тому її фрази звучали не чітко та якось надірвано.

- Неола, заспокойся. – Драган поглянув на жінку. А коли та трохи взяла себе в руки, промовив:

- Тепер поясни спокійно, чому ти хвилюєшся за Миру, і кого ти називаєш «виродком».

- Принц Ядер. – Промовлячи це ім’я, кухарка скривилася від огиди. – Він приїхав забрати нашу Миру. Колись ми не дали йому цього зробити, сховавши бідолашну дівчинку у лісі. Та вона тоді ледь живою була. Це все її клятий батько. Щоб душа його горіла в пеклі. Як можна було продати свою доньку?! Їй виповнилося лише шістнадцять років, коли цей клятий Владлен віддав її юне тіло тому монстрові. – З очей жінки текли сльози.

- Що ти щойно сказала? – Очі Драгана наливалися люттю.

- Владлен уклав договір із принцом Ядером і продав свою дочку йому. Той навіть мітку лишив бідолашній на тілі, затверджуючи своє право над нею.

Далі Імператор вже не слухав. Він просто вилетів із кабінету. Зараз він прагнув власними руками придушити того клятого принца. І як він міг бути таким сліпим? Ясно ж бачив, як Мира лякається того сучого сина. Потрібно було його одразу вигнати геть. А ще краще – вбити, а тіло закопати десь у лісі.

До кімнати Мира прийшла вся на емоціях. Її серце калатало, а лице горіло. Під час танку із Драганом, дівчина немов щось відчула. Дивне тепло огортало її з ніг до голови.

Мира пішла до ванної. Їй потрібно було освіжити свої думки. Вмиваючи своє червоне обличчя, дівчина ніяк не могла викинути із голови руки Драгана, які вона відчувала на своїй талії. А його погляд. Здається Мира здуріла, та вона там точно бачила стільки любові і ніжності.

Вийшовши із замріяною посмішкою із ванни, дівчина заклякла на місці. У кімнаті вона була не одна.

- Ось я тебе і знайшов, Междемира. – Голос Ядера був холодним,  як сам лід.

- Йди геть! Тобі тут не місце! – Мира намагалася говорити владно та жорстоко, хоча в середині у неї все кричало та стискалося від страху.

Дівчина розуміла, що кликати на допомогу немає жодного сенсу. В низу голосно лунала музика, а тому її криків ніхто б не почув. Зараз вона залишилася сам на сам зі своїм старим кошмаром.

Чоловік із хтивою посмішкою почав наступати. Його велике тіло нависло над беззахисною Мирою. І перед її очима спливли події минулого – вона така ще юна, і він – очі затуманені похіттю та люттю, а на губах задоволена посмішка переможця та володільця. Кошмар, який переслідував дівчину вже багато років.   

- Невже ти і правда думала, що так просто позбудешся мене, Междемира. – В голосі принца відчувалася лють перемішана із бажанням заволодіти нею. – На тобі тавро люба – ти моя раба!