Ліра Куміра - Приборкати дракона, Ліра Куміра

- Все просто чудово! - Похвалила я пані Піорі, абсолютно не шкодуючи витраченого часу. Зручність насамперед, адже так я точно не впаду на підлогу в найвідповідальніший момент. - Ви просто фея і моя рятівниця!

- "А може, й цілого світу...", - промайнула в мене в голові думка в ту мить, коли я вже не зупиняючись мчала в бік замку.

Опинившись біля сходів головного входу, я ще раз оглянулася навкруги, вирішуючи, як мені варто вчинити. Рухатися мені потрібно було вперед, ось тільки всього за метр від мене колихалося темне "щупальце" магії. Я чітко відчувала липкі еманації сутінкової сили, і ледве змогла перебороти свою гидливість, щоб обережно почати своє просування.

І в цей же момент я з подивом відзначила те, що "хмара" похитнулася, намагаючись опинитися від мене якнайдалі. 

- Хм... - протягнула задумливо, роблячи ще один крок уперед, тоді як Темрява переді мною невдоволено відступила, звільняючи невеликий п'ятачок простору. - А це вже цікаво, - значить, в мені достатньо Світла для того, щоб відштовхнути ворожу магію.

Але занадто мало для того, щоб змусити її зникнути назавжди...

Крок за кроком я піднімалася сходами, відзначаючи, що туман за моєю спиною знову зімкнувся, хоча він все також не наважувався наблизитися до мене. Отже, ми мали "чисте" коло світла діаметром у кілька метрів.

- Краще, ніж нічого, - уже звично прокоментувала ситуацію, помічаючи свою нервозність.

Але це були тільки квіточки, ягідки почалися в той момент, коли я потрапила в наповнений сутінковою магією хол. Спочатку я навіть не помітила особливої різниці, але все змінилося в той момент, коли натрапила на перших застиглих у жаху гостей. Вони злякано витріщалися кудись у стелю і абсолютно не реагували на мої спроби докричатися до них.

- Ліра Армалія, - я торкнулася крижаної долоні знайомої мені леді, і вона сіпнулася, дивлячись на мене більш усвідомлено. - Ліро, з вами все гаразд?

- Сандро, ця Темрява всюди, вона поглинула моїх доньок і чоловіка, - заголосила нещасна, ошелешено дивлячись на туман, який оточив нас. - Ніхто від неї не втіче, - видихнула моя співрозмовниця, розгублено відступаючи від щупальця, що потягнулося до неї.

- Все буде добре. Його Величність разом з рештою магів розберуться в усьому, я впевнена, - спробувала заспокоїти тремтячу леді, але та лише похитала головою, злякано притискаючись до мене.

Ні, так справа не піде. Пірійська буде тільки відволікати мене, і я можу не встигнути вчасно відшукати нашу бойову команду. Рішуче схопивши жінку за руку, я буквально виволокла її із замку, залишаючи за межами досяжності Мороку.

Так, спочатку Іріала, а гостями займуся пізніше, інакше так я ризикую втратити останню можливість на порятунок світу. Шумно видихнувши, я позбулася докорів сумління, сховавши їх глибше, і впевнено увійшла в палац, намагаючись якнайшвидше перетнути хол, намагаючись не дивитися на застиглі в жаху фігури. Все потім.

Я вже практично мчала до центральних сходів, абсолютно випадково натрапивши на Орлексіана, який боровся з чимось невидимим.

- Лекс! - Смикнула на себе одногрупника, помічаючи, як його погляд почав ставати більш усвідомленим, а насуплені брови потихеньку розгладжувалися.

- Що відбувається? Куди поділися ці тварюки? - Анрійський озирався на всі боки, намагаючись при цьому триматися якомога ближче до мене. - Сандро, не відходь від мене, вони ховаються в тумані, - на руці хлопця запалився яскравий фаєрбол, після чого він почав рухатися по колу, маючи намір не пропустити нападу.

- Заспокойся, тут нікого немає. Усі кудись поділися, тож ми мусимо відшукати Ріггарда та решту, - після почутого мій співрозмовник насупився, але все ж відклав недоречні ревнощі вбік.

- Думаю, вони десь на верхніх поверхах. Принаймні саме туди прямували правителі Вічного Лісу і Безкрайньої Пустоші, - протягнув задумливо, знехотя продовживши свою розповідь: - А за ними і мій батько. Ось тільки він був на боці Верховних, - додав мій одногрупник, змусивши мене приголомшено витріщитися на нього, перепитавши:

- Ти впевнений? Може, вони взяли його в заручники або, що ще гірше, підпорядкували своїй волі? - Ну не міг батько одного з нас стати зрадником.

- Ні, я все сам бачив на власні очі і точно знаю, що став сином зрадника. Перший Лорд співпрацює з Іріалою, а за це вона обіцяла йому трон, - шок відбився на моєму обличчі, але я постаралася швидко взяти себе в руки.

- З цим розберемося пізніше. Зараз ми повинні знайти Драгонійського і закінчити задумане, інакше нам нема за що буде боротися. Напівбогиня просто знищить увесь світ, і тоді вже буде неважливо, кому належить влада в тому чи іншому дистрикті, - вивалила на Орлексіана всю гірку правду, кинувшись угору сходами.

Зараз не час розбиратися з проблемами батьків і дітей. Подумаємо про це якось на дозвіллі, якщо, звісно ж, виживемо.