Роберт М. Вегнер - Оповістки з Меекханського прикордоння. Північ-Південь

й поводитися як іссарам. А вона дозволила йому це. Вони могли втягнути рід у суперечку, що тривала б роками і ослабила б усе плем’я. Вона щиро жалкувала, що розповіла йому історію прибуття цієї жінки в афрааґру та про її кампанію з пліток, намовлянь та брехні, скеровану проти роду д’Кллеан. Навіть не проти всього роду, але точнісінько проти них, її та її братів.

Увійшовши до садиби роду х’Леннс за два місяці після від’їзду Йатеха, Ленґана довідалася, що їхньою матір’ю була меекханка, і зробила все, щоб відокремити їх від племені. Вона, перша з жінок у найсильнішому роду, мала безліч способів та можливостей це зробити. Коли Йатех виїжджав на службу, Деана сподівалася з дня на день побачити один чи два шлюбних пояси, покладені перед порогом. За два місяці після прибуття Ленґани Деана вже знала, що цього не станеться. Молоді воїни, які раніше проводжали її поглядом, бо вона унаслідувала вроду від матері і врода ця вирізняла її поміж інших дівчат, — ці молоді воїни кудись зникли. Закінчилися жартівливі дотепи, розмови, виклики на тренувальні поєдинки, які часто супроводжувалися дотиками, від яких низ живота огортає тремтіння, під трохи поблажливі посмішки старших майстрів. Якщо ці торкання заверталися в затишному місці чимось більшим, у дівчини завжди був вибір: виховувати дитину у власному роді, де діти були ніби спільними — чи взяти шлюб із юнаком та укріпити його родину. Між іссарам дітей сприймали як благословення, обіцянку виживання племені. Лише шлюб накладав обмеження у виборі партнерів. Або ж, точніше, зменшував їхню кількість до однієї особи, співмешканця. Але навіть тоді в разі розлучення жінка мала право вирішити, чи вона повернеться до свого роду з потомством, чи залишиться в роді колишнього чоловіка. Коли ти вшановуєш Велику Матір, то можливість народжувати дає чималі привілеї. Особливо якщо при цьому ніхто не може тобі заборонити вдосконалюватися у володінні мечем чи шаблею.

Щиро кажучи, звістки про те, як сприймають жінок на півночі, в Імперії або ж в інших країнах, завжди викликали в неї співчуття до тих бідолашних безправних істот.

До того часу, як вона переконалася, що може зробити добра плітка. Кинуте мимохідь зауваження, одне коротке, але надто болісне слово — «драл’к».

Вона могла дати роду не одну дитину, це було правдою, настільки ж певною, як і кровотечі, що відмірюють кожен втрачений місяць. Може, не в цій афрааґрі, може, в одній із сусідніх, де сила пліток не була настільки потужною, вона знайшла б багато воїнів, які мали б бажання на «обжимання» з дівчиною із нетиповою вродою. Може, їй навіть вдалося б змусити когось із них до шлюбу.

Але це була б поразка, визнання перед усіма, що вона несправжня оґ'іссарам: жінка з гір. У такий спосіб вона підтвердила б, що не заслуговує на справжній шлюбний пояс, що вона — гірша за інших.

Утіху від гіркоти та гніву вона знайшла в довгих годинах убивчих тренувань. Талъгери завжди були її улюбленою зброєю, але тепер вона присвячувала їм кожну вільну мить. Дреан х’Кеаз, єдиний воїн у афрааґрі, який міг носити цю зброю в білих піхвах, був здивований і трохи занепокоєний завзятістю, яку вона виявляла під час тренувань. Але він мав майже шістдесят років і не розумів її люті. Жив у власному світі, замкнений у магічному танці миготливих клинків та смертельних ударів. Його не турбувала гордість молодої жінки. Навіть коли вона перемогла його тричі поспіль, він не побачив у ній нічого, окрім надмірно талановитої учениці. Коли місяць тому вона отримала від нього піхви шабель, виконані з білої шкіри, він здавався дивно зворушеним та заклопотаним. Напевне, не зрозумів її доволі шорсткої подяки. Може, вирішив, що це зверхність молодої майстерки — не міг знати, що ця оздоба була для неї нагадуванням того, ким вона стала. Чужинським дивацтвом у власному роді.

Десь за півроку після виїзду Йатеха, коли плітки вже почали опановувати розуми, Веґрела запросила її на розмову. Найголовніша жінка в роду запропонувала їй, щоб Деана поїхала до сусідньої афрааґри, до далеких родичів. Ох, як же вона тоді розлютилася. Гордість кипіла в ній як вода в казані, і саме через гордість вона відмовилася від цієї пропозиції, що йшла від щирого серця. Це ж був її дім, і її не викине звідси ніяка приблуда, яка пролізла в милість першого з роду х’Леннс. Вона і надалі пам’ятала смутну посмішку тітки. Старша жінка знала, як сильно отрута пліток може змінювати серця й розуми.

За кілька місяців її попросили, щоб вона перейняла обов’язки Піснярки Пам’яті. У кожному роді було кілька таких осіб, які запам’ятовували, переписували та переказували історію родини та племені. Вона мала навчати дітей про минуле, щоб ті мали з того науку на майбутнє. На той час окріп її гордості вже вистиг, і вона без слова спротиву взяла на себе обов’язки, які зазвичай були уділом старих удів чи воїнів, скалічених у битвах. Відтоді вона проводила дні за вдосконаленням мистецтва володіння шаблями та в поглибленні знань про історію племені іссарам.

І намагалася не потрапляти на очі іншим.

Вона увійшла до своєї спальні й сіла на ліжку. За останні дві години в її житті сталося більше, ніж за попередні два роки. Вона роздумувала, чи наважилася б протистояти цій жінці, якби не повернення брата. Напевне, ні, її гордощі та гнів уже вистигли до кімнатної температури. Вона глянула на шаблі в білих піхвах, що висіли на стіні. З іншого боку, може, в холодній люті, з якою вона вдосконалювала володіння тальгерами, було щось більше, ніж просто розпачлива потреба підвищити власне значення. Вона стиснула уста у вузеньку лінію. Кров Нейси! Її мати пожертвувала очами, щоб бути біля коханого чоловіка. Дочка Ентоель-леа-Акос не може провести решту свого життя, ховаючись під найближчим каменем від звуку кроків Ленґани х’Леннс.

Вона усміхнулася цій думці. Що б там не сталося на півночі, добре, що Йатех повернувся додому.

* * *

Ті слова ранили його сильніше, ніж він готовий був визнати.

Думка про те, що Йатех міг сприймати роман з Ісанель так само, як і всі інші пригоди, що дівчина, яка народилася від кращої крові Півдня, була для нього лише дикункою та іграшкою, можливістю зняти напругу, що він зв’язався з нею лише тому, що вона опинилася під рукою, — все це вдарило його в найвразливіше місце. Він стиснув кулаки так, що аж побіліли суглоби та вишкірив зуби в німій гримасі.

— Бачиш, — шепіт