Жюль Верн - П’ятнадцятирічний капітан

зі скромності він довго не хотів зізнатися в цьому. Втім, сам він не бачив нічого героїчного у своєму вчинку і стверджував, що кожен на його місці зробив би так само.

Звичайно, слідом за цим мова зайшла про нещасних товаришів Геркулеса — про Тома, його сина Бата, про Актеона й Остіна. Нещасних гнали тепер в область Великих озер. Геркулес бачив їх у рядах невільничого каравану. Він якийсь час йшов слідом за караваном, але встановити зв’язок з товаришами йому не вдалося. Погнали бідолах. Погані їхні справи!

І обличчям Геркулеса, що тільки-но сяяло добродушною посмішкою, потекли великі сльози. Велетень і не намагався сховати їх.

— Не плачте, друже мій, — втішала місіс Уелдон. — Я вірю, Бог милостивий, і коли-небудь ми ще побачимося з ними.

Коротенько місіс Уелдон розповіла Діку Сенду та всім, що відбулося у факторії Альвеца.

— Може, — помітила вона наприкінці, — нам безпечніше було б залишатися в Казонде.

— Виходить, я зробив вам ведмежу послугу! — вигукнув Геркулес.

— Ні, Геркулесе, ні! — заперечив Дік Сенд. — Ці негідники, безсумнівно, постараються заманити містера Уелдона в пастку. Ми повинні поспішати всі разом і негайно, щоб прибути на узбережжя раніше, ніж Негоро повернеться в Моссамедес. Там португальська влада візьме нас під своє заступництво, і коли Альвеца з’явиться за своєю сотнею тисяч доларів…

— Він отримає сто тисяч ударів ціпком по голові, старий негідник! — закричав Геркулес. — І я нікому не поступлюся задоволенням заплатити йому сповна за цим рахунком!

Про повернення місіс Уелдон у Казонде, звичайно, не могло бути й мови. Отже, потрібно було неодмінно випередити Негоро. Дік Сенд вирішив прикласти усі зусилля, щоб домогтися цього. Нарешті молодому капітанові вдалося здійснити давно задуманий план: спуститися за течією ріки до океанського узбережжя. Ріка текла на північ. Можна було припустити, що вона впадає в Конго. У цьому випадку замість Сан-Паоло-Де Луанда Дік Сенд і його супутники опиняться біля гирла Конго. Така перспектива анітрошки не бентежила їх, тому що в колоніях Нижньої Гвінеї вони, безсумнівно, могли розраховувати на таку ж допомогу, як і в Паоло-де-Луанда.

Дік розраховував зробити цю подорож на плавучому, зарослими травою острівці,[68] яких в африканських річках плаває незліченна кількість. Однак Геркулесові під час його мандрів пощастило наткнутися на пірогу. Випадок зіслужив гарну службу. Нічого кращого й бажати було не можна. Знайдена Геркулесом пірога не схожа була на звичайний вузький човник, на яких тубільці роз’їжджають по ріках. Це був місткий човен завдовжки у тридцять футів й чотири завширшки; ці човни розраховані на невелику кількість веслярів, а як швидко вони несуться під ударами весел просторами великих озер! Місіс Уелдон та її супутники зручно розташувалися у пірозі. Швидка течія легко несла її униз річкою, і досить було одного кормового весла, щоб нею керувати.

Спочатку Дік вирішив плисти тільки вночі, щоб не потрапити на очі тубільцям. Але якщо їхати тільки дванадцять годин з двадцяти чотирьох, тривалість подорожі зросте удвічі. Тоді Діку сяйнула гарна думка: замаскувати пірогу навісом із трави. Цей навіс тримався на довгих палицях, що виступали попереду носа й за кормою. Трава, звисаючи до самої води, приховувала навіть кормове весло. Замаскована пірога здавалася звичайним плавучим острівцем. Вона могла плисти й удень, не привертаючи нічиєї уваги. Навіс над пірогою обманював навіть птахів — червонодзьобих чайок, «архінгів» із чорним пір’ям, білих і сірих зимородків, — вони сідали на нього, щоб подзьобати зернят.

Зелений навіс не тільки маскував пірогу, але й захищав пасажирів від палючого сонця. Таке плавання не було дуже стомлюючим, але воно все ж було небезпечним. Шлях до океану лежав довгий і потрібно було добувати їжу для п’ятьох мандрівників. Треба було полювати на берегах ріки, бо однією лише риболовлею не можна прогодувати втікачів. А тим часом Дік Сенд мав лише одну рушницю, яку прихопив із собою під час втечі Геркулес, і дуже невеликий запас зарядів; кожен патрон був на вагу золота. І Дік не хотів витрачати даремно жодного пострілу. Можливо, ховаючись у човні під навісом і висунувши дуло рушниці, вдасться стріляти влучніше, як мисливцеві, що причаївся у засідці.

Пірога пливла за течією зі швидкістю не менше двох миль за годину. Дік Сенд думав, що за добу вона пройде близько п’ятдесятьох миль. Але швидка течія жадала від стернового постійної пильності, щоб обгинати перешкоди: підводні камені, мілини й стовбури дерев. До того ж така стрімкість плину наводила на думку, що попереду могли з’явитися пороги й водоспади, що досить часто зустрічаються на африканських ріках.

Дік Сенд, якому радість побачення повернула сили, прийняв на себе командування й зайняв місце на носі піроги. Крізь щілини в трав’яному навісі він стежив за фарватером ріки й встигав давати вказівки Геркулесові, що керував кормовим веслом.

Місіс Уелдон лежала на підстилці із сухого листя посередині піроги. Кузен Бенедикт, похмурий і незадоволений сидів біля борту, схрестивши на грудях руки. Часом він машинально підносив руку до перенісся, щоб підняти на чоло окуляри… яких у нього не було. Він зі смутком згадував дорогоцінну колекцію та ентомологічні записки, що залишилися в Казонде. Хіба зрозуміють дикуни, який скарб дістався їм! Коли погляд його випадково зупинявся на Геркулесі, учений невдоволено кривився — він досі не міг пробачити велетневі, що той насмілився перешкодити йому переслідувати мантікору.

Маленький Джек розумів, що шуміти не можна, але ніхто не забороняв йому рухатися, і він, наслідуючи свого друга Дінго, плазував рачки по всій пірозі. Упродовж двох перших днів плавання мандрівники харчувалися тими запасами, які Геркулес зібрав перед від’їздом. Дік Сенд тільки уночі зупиняв пірогу, щоб дати собі кілька годин відпочинку. Але він не висаджувався на берег: Дік не хотів ризикувати без потреби й твердо вирішив виходити на сушу лише у тих випадках, коли необхідно буде поповнити запас провізії.

Поки що плавання за течією невідомої ріки не ознаменувалося жодними подіями. Ширина ріки в середньому не перевищувала ста п’ятдесяти футів. За течією рухалося кілька плавучих острівців, але,