Вільям Кент Крюгер - Звичайна вдячність

бути щасливою, Лайзі потрібне лише невеличке сховище та хтось, кому вона потрібна. З одного боку, я навіть їй заздрю. Перед вашим приїздом вона збиралася працювати на городі — справа, яку надзвичайно полюбляє. Проте зараз чомусь ображається.

Джейк повернувся і почав підніматися сходами саме тоді, коли Лайза вийшла з лимонадом та льодом. Вона побачила брата — і поганий настрій як рукою зняло. Лайза хутко поставила лимонад на стіл, зникла за дверима і повернулася з тацею, на якій стояли склянки. Охайно розставила посуд на столі й зробила Джейкові знак: я, звісно ж, нічого не зрозумів, але брат, погоджуючись, закивав.

— Піду допоможу Лайзі, — мовив він. Вони вдвох звернули ліворуч від ґанку й подалися до халупчини з городнім приладдям та інструментом.

— Ти продовжиш працювати над мемуарами? — запитав тато після того, як Джейк і Лайза пішли.

— Без Аріель навряд чи, — витримавши паузу, відказав Еміль.

— Але ти можеш знайти когось іншого, аби це надрукувати, — запропонував тато.

— Я не хочу, щоб хтось інший робив для мене те, над чим працювала Аріель, — Брент похитав головою. — Не думаю, що хтось зможе.

Я так захопився власними емоціями і думками, що не замислювався, як вплинула втрата Аріель на інших людей. Я бачив Еміля Брендта — чоловіка, який навчав мою сестру, підживлював її талант, відстоював її працю, який після зникнення сестри самовіддано провів з мамою стільки часу. Цей чоловік також страждав від жахливої втрати. Його обличчя викривилося. Якби я не знав про його шрами, то подумав би, що так і має бути. Такий собі навіть симпатичний стариган.

А потім мені на думку спала одна ймовірність, і за величиною та значущістю вона цілковито мене спаралізувала.

Брендт і батьки продовжували розмову, проте я їх не чув. Заціпенілий, я підвівся і спустився сходинками з ґанку. Тато щось спитав, і я пробурмотів у відповідь, що скоро повернуся. Перетнув подвір’я, потім минув сад, де працювали Лайза та Джейк, наблизився до воріт, які виходили на доріжку вниз через пагорб з тополями, коліями і річкою. Я заплющив очі, вдаючи із себе сліпого, намацав клямку на хвіртці, штовхнув її та пішов униз. Ішов повільно, міцно стуляючи повіки, обережно намацував собі шлях. Не так уже й складно було відчути різницю між товстими бур’янами на краєчку доріжки і самою доріжкою. Я проминув тополі і спустився до колій; спокуса розплющити очі була величезна, проте я втримався. Піднявся на дорожнє полотно залізниці — під ногами захрускотіли камінці, перечепився через першу колію, але втримав рівновагу і рушив далі. Перейшов по той бік колій, підошви тенісних кросівок відчували, як після твердої землі я ступив на м’якенький пісок уздовж річки. Урешті-решт я заліз по кісточки у воду, розплющив очі і подивився вниз на темну воду. Відступив крок назад і поглянув на верхоріччя. Я був за сотню метрів від піщаної галявини в парку Сіблі, де частенько влаштовували вечірки і востаннє бачили Аріель. Повернув голову й оглянув доріжку, якою спустився із заплющеними очима. Пройти нею можна було лише за умови, якщо добре знаєш цю місцину. Я чітко зрозумів, як саме Аріель потрапила до річки.

Розділ 37

Батьки почали хвилюватися за мене і вирядили Джейка на пошуки.

— Що ти тут робиш?

— Думаю.

— Ти повернешся?

— Скажи, що дійду додому пішки. Пройдуся вздовж річки.

— З тобою все гаразд?

— Джейку, просто перекажи їм це.

— Гаразд, не злися на мене.

Джейк побіг собі, але потім обернувся:

— Френку, що трапилося?

— Перекажи їм мої слова. Якщо хочеш поговорити, повертайся сюди.

Важко дихаючи, Джейк повернувся через кілька хвилин — летів цілу дорогу. Він вмостився поруч зі мною.

Сонце потроху сідало, високі тіні тополь падали на колії. За п’ятдесят метрів бігла річка, а далі виднівся протилежний берег, затоплена низина з кукурудзою, що стояла зеленою стіною перед далекими пагорбами, між якими колись щосили несла свої води річка Воррен.

— Він убив її.

— Хто?

— Містер Брендт. Він убив Аріель.

— Що?

— Увесь цей час я звинувачував Воррена Редстоуна, не помічаючи того, що лежало прямісінько в мене під носом.

— Ти про що?

— Містер Брендт убив її. Він спочатку її вбив, а потім приніс сюди і викинув тіло в річку.

— Ти здурів? Він сліпий.

— Я заплющив очі, Джейку, і вдав, що сліпий. Спуститися сюди зовсім нескладно. Якщо я зміг це зробити, йому це також під силу.