Анрі Шарр'єр - Метелик

буде виносити лише разом з матеріалами, потрібними на будівельних роботах. У всякому разі, обіцяю тобі, що не пропущу слушної нагоди.

Мені лишається поговорити з Матьє Карбоньєрі, бо я збираюся втікати саме з ним. Він дає згоду.

— Матьє, я знайшов людину, яка зробить мені пліт. Знайшов і того, хто винесе з майстерні деталі для плота. А ти підшукаєш у садку місце, де можна буде закопати той пліт.

— Ні, робити це на грядці небезпечно, бо вночі наглядачі приходять красти овочі, і якщо хтось наступить на розпушену землю, нас викриють. Я влаштую сховок у підпорній стіні — вийму з неї великий камінь і видовбаю там нішу. Потім кластиму туди деталі й закриватиму нішу каменем.

— Деталі слід приносити відразу в садок?

— Ні, це дуже небезпечно. Свояки не зможуть пояснити, чого вони приходять у мій садок. Буде краще, коли вони кластимуть деталі щоразу в різних місцях неподалік від садка.

— Домовились.

Здається, все йде добре. Треба ще тільки заготувати кокосових горіхів. Згодом я подумаю, як можна буде наскладати їх удосталь, щоб не привернути до себе уваги.

Тепер я знову відчуваю, що живу. Мені ще потрібно поговорити з Галгані та Гранде. Я не маю права мовчати, адже їх можуть звинуватити в співучасті. Отже, я маю офіційно відокремитись від них і жити сам. Коли я кажу їм, що готуюся до втечі й нам доведеться розділитись, вони кричать на мене й рішуче заявляють: «Утікай якомога швидше. Ми тут якось виплутаємось. А поки що лишайся в нашому «казані», ми вже всяке бачили».

Уже цілий місяць триває підготовка до втечі. Я одержав сім деталей плота, з яких дві —великі. Оглянув підпорну стіну, в якій Матьє зробив сховок. Навіть не скажеш, що той камінь зрушували з місця, — Матьє завбачливо поначіпляв довкола нього моху. Сховок чудовий, але, здається, замалий, у ньому навряд чи вистачить місця для всіх деталей. Та поки що класти їх є де.

Вже те, що я готуюся до втечі, підносить мій настрій, їм, як ніколи, з апетитом, а завдяки риболовлі я завжди в чудовому фізичному стані. Крім того, щоранку я понад дві години роблю між скелями вправи. Особливо треную ноги, бо руками й так багато працюю, коли вудаку рибу. Для ніг я знайшов непоганий спосіб тренування: заходжу у воду трохи далі, ніж на риболовлі, стаю боком до хвиль і, намагаючись утримати рівновагу, напружую м’язи. Наслідок чудовий.

Жюльєтта, дружина коменданта, й далі люб’язна зі мною, але вона помітила, що я заходжу до них тільки тоді, коли її чоловік удома. Вона сказала мені про це відверто і, щоб я не зніяковів, пояснила, що того дня, коли її розчісували, вона пожартувала. Однак молода жінка, яка зачісує її, часто чатує на мене, коли я повертаюся з риболовлі, і щоразу розпитує то про моє здоров’я, то про мій настрій. Отже, все йде якнайкраще. Буреє не втрачає нагоди зробити якусь деталь. Уже минуло два з половиною місяці, як ми почали споруджувати пліт.

Як я й передбачав, сховок уже повний, а нам бракує ще двох деталей, найбільших: однієї завдовжки два метри й однієї — півтора. У сховку місця для них немає.

Проходячи кладовищем, я натрапляю на свіжу могилку: в ній поховано дружину одного наглядача, що померла минулого тижня. На могилці лежить букет зів’ялих квітів. Сторожує на кладовищі старий присліпуватий каторжанин, якого прозвали «Татусем». Він цілі дні просиджує в затінку під кокосовою пальмою на протилежному розі кладовища, і звідти йому не видно ні цієї могилки, ні того, хто до неї підходить. Тож я вирішую скористатися з цієї нагоди: зберу тут пліт і накладу в його обшивку якомога більше кокосових горіхів. У неї ввійде їх десятків три чи три з половиною, набагато менше, ніж я думав. А припас я у різних місцях добрих півсотні горіхів. Тільки на Жюльєттиному подвір’ї їх цілий десяток. «Родинний служник» гадає, що я збираюся потім вицідити з них сік.

Дізнавшися, що чоловік небіжчиці поїхав. на Велику Землю, я вирішую вигребти з могилки частину землі — аж до труни, Матьє Карбоньєрі сидить на мурі й чатує. На голові в нього зав’язана чотирма ріжками біла хусточка. Біля нього лежить така сама червона хусточка. Поки нема небезпеки, Карбоньєрі сидить у білій хусточці. А якщо хтось підходитиме до кладовища, він напне червону.

Ця досить ризикована робота забирає в мене лише другу половину дня й одну ніч. Я не вигріб землю до самої труни, бо мусив розширити яму, щоб у ній вмістився пліт. Години тяглися для мене нескінченно довго, а червона хусточка з’являлася раз у раз. Нарешті сьогодні вранці я скінчив копати. Яму накрив листям кокосової пальми, а зверху насипав трохи землі. Мого нового сховку майже не видно. Нерви мої вкрай напружені. Підготовка до втечі триває вже три місяці. Ми забрали зі сховку всі деталі, пронумерували їх і зв’язали. Тепер вони лежать у могилці, прикриті листяною матою та землею. А до ніші в стіні ми поклали три мішки борошна, мотузку завдовжки два метри для вітрила, повну пляшку сірників і тертушки, десяток бляшанок згущеного молока — ось і все.

Буреє дедалі більше нервує. Можна подумати, що це він зібрався втікати, а не я. Нарік шкодує, що не дав згоди на самому початку. Тоді б ми робили пліт на трьох, а не на двох.

Почався сезон дощів, тепер щодня ллє, і мені легше пробиратися до свого нового сховку, де я майже скінчив збирати пліт. Бракує тільки двох боковинок. Кокосові горіхи я потроху позносив до садка Карбоньєрі. Стайня завжди відчинена, і в ній будь-коли можна взяти буйволів. Друзі не питають мене, коли я завершу готуватися до втечі. Лише час від часу цікавляться.

— У тебе все гаразд?

— Так, усе гаразд.

— Тобі не здається, що твоя підготовка трохи затяглася?

— Поспішати — ризиковано.

От і все. Коли я став забирати складені в Жюльєтти кокосові горіхи, вона це побачила, і я страшенно злякався.

— Скажи, Метелику, ти добуваєш олію з кокосових горіхів? А чому ти цього не робиш тут, на подвір’ї? В тебе є дубець, щоб їх розбивати, а я позичу тобі велику каструлю для м'якуша.

— Я волію це робити в таборі.

— Дивина, мабуть, у таборі робити це не зовсім зручно. — Подумавши якусь мить, вона додає: — Знаєш, що я тобі скажу? Я певна, що ти не збираєшся добувати олію з кокосів, — і я застигаю на місці. А