Олександр Олександрович Лукін - Співробітник ЧК. "Тиха" Одеса

— Це можна, — погодився Поросенко.

Явку він дав у Києві і, видно, щоб загладити свою незговірливість, багатозначно додав, що явка серйозна. Від неї, мовляв, до штабу повстанкому дуже близько. Потім сказав пароль.

Оце і все, що вдалося добитися Шаворському. Але і це було немало… Принаймні для Київської Чека.

Поросенко почав збиратись: він ще сьогодні хотів устигнути на київський поїзд. Різничук вийшов його провести.

Коли вони обидва пройшла повз вікна і зникли за кущами, Шаворський півголосом брутально вилаявся:

— Бовдура прислали! Я Рахубі казав, що з цими «щирими» хохлами не домовишся! Ладні продатися кому завгодно — німцям, полякам, чорту, дияволу, аби не з нами! Від іноземних союзників вони з часом відкупляться, а від нас ні, жартуєш!.. А! Врешті, нехай його холера вхопить, цей повстанком! Почнуть разом з нами — і за те спасибі, з поганої вівці хоч шерсті жмут. Колись поквитаємось!.. На щастя, світ на них клином не зійшовся. Я ще Нечипоренка приберіг!

Ніби знічев'я Олексій запитав:

— Нечипоренко? А це ще хто?

Знав він це прізвище, добре знав!

Ранньою весною у лісових хащах за містом Балтою об'явився новий претендент в «народні ватажки» — отаман Заболотний, один з найлютіших політичних бандитів, яких будь-коли знала Одещина. За короткий термін криваві сліди його банди покреслили північні райони губернії, часом захоплюючи й сусідні з нею повіти Поділля та Миколаївщини.

Степан Нечипоренко був близьким другом і помічником отамана. Обидва мали колись чин полковника в армії Петлюри, разом згуртовували банду, і для багатьох було несподіванкою, коли облетіла чутка, ніби Нечипоренко залишив свого дружка і кудись зник. Пошуки його, наскільки було відомо Олексієві, не дали наслідків. Але було ясно, що рано чи пізно цей бандюга ще покаже себе.

Гадали тільки, де, в якому степовому глухому закутку об'явиться він з новою бандою?.. Шаворський нагадав:

— Нечипоренко — соратник Заболотного. Допоміг йому стати на ноги, тепер під Тирасполем збиває свою організацію: міцний дядько, злий. З таким можна домовитись. Я ще повчу цих тупоголових «запорожців», як треба працювати!

Заклавши руки за спину, він почав швидко ходити по кімнаті, зупинився біля вікна і кілька хвилин про щось роздумував, люто гризучи верхню губу. Кінчик його хрящуватого носа ворушився, і це надавало йому схожості з хижим звірком, який щось винюхує.

— От що, Сивий, доведеться вам здійснити невелику подорож: поїдете в Тирасполь! — сказав він, обертаючись до Олексія.

Олексій навіть здригнувся: Шаворський ніби відгадав його думки і поспішав на допомогу…

Тільки що він думав про те, якого величезного розмаху набуває змова. На якусь мить навіть «Всеукраїнський повстанком» здався йому далекою і не дуже реальною небезпекою. Небезпека була зовсім поряд, простягни руку — і обпечешся!.. Вся Одещина димилась. На північному сході палали села, підпалені Заболотним, горів степ за Бірзулою, де шастав отаман Гулій, тепер починала тліти західна околиця губернії: Тирасполь, Придністров'я… Поки що це окремі вогнища. Та якщо вони зімкнуться, вогненне кільце відріже Одесу від країни. Саме цього й добивався, звичайно, Шаворський. Треба негайно знищити цю гадину, більше зволікати не можна! Постаратися протягом найближчих одного-двох днів встановити головні «опорні» пункти організації і — як тільки це буде зроблено — Шаворського ліквідувати. Потім взятися за решту…

Але тут поставало запитання: а як же Нечипоренко і Заболотний? Адже розділились вони недаремно! Тепер, коли відомо, що Нечипоренко затіває щось під Тирасполем, план їхній стає зрозумілим: підпалити Одещину з обох кінців і потім об'єднатись. Поспішна ліквідація Шаворського лише наблизить події. Поки що вони спокійні. Заболотний невловимий. У Нечипоренка жодного провалу: досі ніхто не знав навіть, де він переховується. Тепер знайдено слід, та цього ще мало, мало!..

Чи варто говорити, якою вчасною була пропозиція Шаворського!

— Навіщо? — запитав Олексій як тільки міг наївно.

— Мені треба зустрітися з Нечипоренком. Ви знайдете його і домовитесь де і як…

Олексій, ніби вагаючись, потер долонею щоку.

— А Рахуба? А що коли хтось приїде?

— Поїздка займе не більше чотирьох-п'яти днів. До того ж лишається ваш господар, Золотаренко. Словом, треба їхати. У мене зараз всі люди зайняті. Крім вас, послати нікого. До речі, є оказія. Ви бачили дівчину?

— Так.

— Вона живе в Тирасполі, поїдете з нею.

— Це наша людина? — по-діловому поцікавився Олексій.

— Цілком. Донька харківського чиновника, сирота. Батько її, незважаючи на українське походження, брав участь у монархічній організації, і червоні поклали його під ніготь. Дівчина переховувалась у селі біля Харкова, але там лишатися їй було небезпечно. Тижнів три тому приїхала сюди з рекомендаційним листом до покійного Миронова. Йому пощастило пристроїти її вчителькою в Тирасполі. Для оперативної роботи не підходить: надто інтелігентна. Недоторка… Але щодо більшовиків непримирима до фанатизму. Ми повідомили про неї Нечипоренка. Тепер він прислав її з невеликим дорученням: дістати друкарську машинку з українським шрифтом. Роздобув склограф, хоче прокламації випускати «з рук до рук, з хати до хати»[13]. Машинку ми дістанемо, ви її прихопите з собою. Пароль такий: треба підв'язати штани мотузком з вузлом на лівому боці, запитати, чи нема на продаж головок для чобіт. Коли почуєте: «Є. Як понесете?» — показати мотузок. Для зустрічі запропонуйте село Нерубайське, у священика: він наш. Нехай Нечипоренко сам назве пароль. Крім того, перекажіть, що він зможе побачити там таке, що його, безперечно, зацікавить.

— Ясно, — сказав Олексій.

Шаворський устав з стільця і, підійшовши до вікна, неголосно покликав:

— Галино, зайдіть.

Стукаючи дерев'яними підошвами, до кімнати ввійшла дівчина в марлевій блузці.

— Це Сивий, — сказав Шаворський, — ви його вже бачили.

Вона мигцем глянула на Олексія і сіла на скрині, що стояла біля дверей. Голову вона трохи закидала, коса важким вузлом лежала в неї на потилиці.

— Справа ось у чому. Сивий поїде разом з вами, допоможе доставити те, про що ми говорили, це досить важка річ. Ви в свою чергу допоможете йому зустрітися з Нечипоренком. Сивий умовить його приїхати для переговорів в Одесу. — Дівчина здивовано розширила очі, і Шаворський пояснив: — Я все це доручив би вам, та краще, коли поїде спеціальний порученець: отаман любить, щоб до нього виявляли повагу. Зрозуміли мене?

Вона кивнула.

Олексій скоса приглядався до своєї майбутньої супутниці. Вона була по-своєму гарна: очі широко розставлені, прямий ніс, пушок над губою. Псував її рот: невеликий, стиснутий, з опущеними куточками губ. Він надавав її обличчю недоброго, навіть, здавалося, жорстокого виразу.

— «Ундервуд» принесуть сюди о десятій годині, — сказав Шаворський. — Уночі зможете виїхати. Йдіть, Сивий, готуйтесь до від'їзду. Не забудьте про мотузок для пояса.

У вікно