Джорджіна Говелл - Королева пустелі

зусилля з британцями, була думка про довгоочікуване самовизначення арабів — досі одне з найбільш розмитих понять. Для Шиїтських моджахедів, релігійних представників найбільшої частини населення, це поняття відображало теократичну державу за законами Шаріату; для сунітів і вільнодумців Багдада воно асоціювалося з незалежною арабською державою під керівництвом еміра; для пустельних і гірських племен це взагалі означало відсутність уряду.

Через нестачу продовольства все нові й нові племена приходили до британської адміністрації, яка в той час уже займалася транспортними перевезеннями та оптовими продажами. Ґертруда всіх зустрічала гостинно, незалежно від того, яке хто мав політичне чи особисте минуле: «Сьогодні до нас завалилася ціла банда шейхів з долини річки Євфрат. Більшість із них я ніколи раніше не бачила, хоча знала всі їхні імена та подвиги; страшенні пройдисвіти, але такі привабливі! Усе йде до кращого, особливо якщо нам удасться вмовити їх сіяти пшеницю та ячмінь цієї зими», — написала Ґертруда 2 лютого.

Особиста зустріч спершу з Ґертрудою, а далі й з Коксом мала переконати їх, що британський уряд буде доброзичливим, а їхні права враховуватимуть і захищатимуть і що британці готові до грандіозних затрат енергії та грошей для того, щоб зберегти й захистити їхні різноманітні життєві потреби. У британській адміністрації племінних представників гостинно зустрічали, вислуховували і з розумінням ставилися до їхніх запитів. Чутки про такий прийом швидко розлетілись, і все більше й більше людей почали приходити тепер уже до нового секретаріату Кокса, щоб заявити про свої інтереси: члени кочових племен, купці, фермери, поміщики, власники криниць і водойм, імпортери тютюну та інших товарів, експортери, бізнесмени, релігійні представники — усіх їх потрібно було переконати підтримувати новий режим. Кожну особу зустрічали з належною традиційною ввічливістю, яка проявлялася в даруванні невеличких подарунків і дуже довгому обговоренні їхнього питання. Якщо ж хтось не приїжджав з власної ініціативи, їм надсилали запрошення, а до осіб найвищого стану, зазвичай це стосувалося духовенства, британцям доводилося їхати самим.

І хто ж, як не Ґертруда, туди їхав; кого ж, як не її, вони всі визнавали і ким були визнані, хто ще міг визначити їхній статус та інтереси; хто міг говорити з ними їхньою рідною мовою чи діалектом; хто міг оцінити їхнє становище й переконати?

Напевно, жоден інший уродженець Заходу не розумів історії появи й розвитку цього народу так детально, як Ґертруда. Вона була справжнім знавцем бедуїнів, які ще задовго до Пророка, віками переселялися зі скупих земель Ємену до пустелі, беручи з собою фінікові плоди, одяг і зброю, які могли продати. Вона описала їхні поневіряння від поселення до поселення, від оазису до оазису і до міст і про те, як вони продавали своїх верблюдів, коли прибували до північних базарних площ. Діставшись родючих земель поряд з річками Тигр і Євфрат, вони почали розводити овець на ділянках з трав’яним покривом. Ґертруда спостерігала за поселенням народу, який, заробивши трохи грошей, зміг перебратися на територію з водоносним ґрунтом і зайнявся сільським господарством. Вона була знайома з новим поколінням бедуїнів, які почали торгувати зерном і товарами, принесеними з-за пустелі, серед її товаришів було багато бедуїнів, які продовжували кочувати, а втім, як і тих, що осіли, а ще збільшувалася кількість таких бедуїнів, які почергово змінювали ці два способи життя. Вона стежила за більшими купцями, яких приваблювали ринкові відносини і які вивчали, як потрібно управляти економікою, коли міста ростуть і стають значущішими. Ґертруда мала дружні стосунки з християнами, клерками та вчителями, які були родом з південної Росії та Середземномор’я. Вона подорожувала серед гірських племен півночі, які перелаштовувалися з войовничого способу життя на фермерський, цінувала гостинність курдів і завважила вибухову суміш рас і віросповідань на непозначених на мапі північних територіях, які вони ділили з уродженцями Вірменії, Ассирії, Туреччини та Північної Персії. Ґертруда розуміла спадкові лінії арабських сімей і знала, як знайти підхід до моджагеда чи сунітського клірика, мулли, мухтара чи мутаваллі.

Для людей, які вишиковувалися в чергу перед Ґертрудиним кабінетом, вона була більше, ніж чиновником. Вона була людиною, якій вони могли довіряти. Ґертруда ніколи їм не брехала, ставилася з повагою до них та їхнього способу життя, причому так, що довіряла їм своє життя, коли подорожувала їхніми землями без супроводу. Арабомовні відвідувачі, які приходили на зустріч, називали сера Персі Кокса «Кокусом»; Ґертруду ж — «Хатун» — королева пустелі, або «Уммаль-Мумінін» — матір віруючих, на честь Аїші, дружини Пророка. Ґертруда була тієї людиною, з якою всі хотіли встановити перший зв’язок і чиє благословення вони шукали. Вона зав’язувала з ними дружні стосунки не лише для того, щоб завоювати довіру до британського уряду, а й заради миру та процвітання, заради поліпшення стосунків між людьми. Ґертруда займалася найважливішою роботою за все своє життя.

Дуже жвавий чоловік і великий Ґертрудин шанувальник, Фахад Бег Ібн Хадхдбол, приїхав до Багдада. Верховний шейх конфедерації Аназех на північному заході Амари був «надзвичайно шикарним» мужчиною, повним рішучості придбати собі вставні зуби. Рональд Сторрс, вірний Ґертрудин друг, перебував у Багдаді у двотижневому відрядженні, яке за часом збіглося з гучним приїздом до столиці тієї магнетичної постаті. Він спостерігав за зустріччю Фахада Бега з Ґертрудою і потім сказав Коксу, що шейхів потяг до неї був «ледь не компрометуючим». Як написала Ґертруда: «У нас із Фахадом Бегом була ніжна сердечна зустріч... Хочу зауважити, що Фахаду Бегу 75 років Ьіеnsоппе[42] — але він приємний чоловік і дуже мудрий в питаннях пустельної політики».

Фахад Бег був одним із тих бедуїнів, які готові зустріти сучасне життя з розкритими обіймами. Він був власником широченних пальмових садів біля Кербели, які давали йому непоганий дохід, але кожного року на шість місяців він повертався до кочового життя. Ґертруда навідалася до нього з візитом увічливості, коли 1914 року поверталася з Хаїля в Дамаск, ледве не ставши свідком одного з його численних газзу проти про-турецького племені Шаммар. Він зустрів її «з батьківською добротою, і мені дуже сподобався проведений з ним час». Вони сиділи на неймовірних килимах у його наметі, де Ґертруда милувалася його яструбом і розкішним собакою породи борза, який улігся біля ніг господаря; тоді Фахад Бег познайомив гостю зі своєю дружиною й дітьми. Наступного вечора шейх прийшов до Ґертрудиного намету із зустрічним візитом у супроводі цілої процесії слуг, які принесли таку прекрасну вечерю, якої Ґертруда не смакувала протягом останніх декількох місяців. А тоді вони сиділи під зорями й розмовляли про політику.

Цього разу шейх розповів Ґертруді про те, що