Galina Vasilievna Moskalets - Королівство, Galina Vasilievna Moskalets

– А де ж корона? – спитав Марко. – Ви забули про корону!

Церемоніймейстер плеснув у долоні, й з'явився молодик із скринькою, в якій на блакитній подушечці лежав тоненький золотий обруч, викуваний для принцеси Кремінії 356 років тому.

Отак. Цієї сцени возз'єднання королівської родини не показували по телебаченню, тому Онисьо її не бачив. Втім, того ж дня до нього прилетіла голубка з листом від Серпня та Марка.

Що було потім 

У Серединному світі…

Серединний світ, вважають у Королівстві, дуже недовірливий не лише до прибульців із інших світів, а й до своїх мешканців. Коли ти не такий, як інші, від тебе відвертаються або навіть проганяють. Тут живуть добрі й не дуже добрі люди, та значно більше таких, котрі час від часу хиляться то в бік добра, то в протилежний від нього бік. Через те його, мабуть, і звуть Серединним, і через те в ньому так неспокійно, бо ніхто не знає, чого можна чекати від інших. Але Серединний світ не єдиний у Всесвіті, як собі уявляють його жителі. Поруч із ним існують інші світи і впливають один на одного. Люди сердяться, коли не можуть чогось пояснити. Вони й досі не вірять у істот, яких чомусь називають надприродними, хоча краще би їх назвали неприродними, бо понад природою, як кажуть філософи, нічого не існує. Йдеться про перевертнів, опирів, довгомудів, привидів, хоча останні охоче з'являються на очі кожному, хто прийде після дванадцятої години ночі до місця їхнього перебування. Привиди – найкращі свідки того, що душа після смерті не зникає, просто обирає собі іншу форму для існування. Але її просто не помічають. Зрештою, буває, що не помічають живих людей та тварин, якщо вони раптом кудись зникають, як це трапилося з Люциною, її мамою, Мортіусом... Правда, репортера два дні шукали, бо потрібно було здавати черговий номер «Посейбічних та потойбічних новин», але ремесло борзописця (так іноді зневажливо називають трудівників пера) таке небезпечне, і коли врахувати спеціалізацію Мортіуса, часто закінчується фатально... Отже, йому знайшли заміну. У Серединному світі дуже часто в подібних випадках наголошують, що незамінних людей не існує. Навіщо тоді з ними панькатись? Громадянин Королівства напевно б дуже образився, а тут – усе нормально.

Тигрисик, той взагалі був міфічною особою, бо не мав жодного документа, що дозволяв йому жити. Та й важко повірити в перебування тигра в однокімнатній квартирі, щоправда з балконом. Єдиний, хто чекав їх і пам'ятав, це дід Пилипко...

Якось пізньої осені до нього, звідусіль оточеного горобцями, прилетіла сива голубка з білою пір'їнкою в хвості. На старість Пилипко зробився милосердним до всілякої дрібноти й привітно зустрів пташину.

– Просю до столу, шановна пані! – підняв дід капелюха й сипнув жменю соняшникового насіння. З подивом він помітив, що горобці сіли на дашок, що прикривав лавку від дощу. Голубка трохи подзьобала, а потім почала походжати довкола. Нарешті дід помітив, що вона принесла послання, прив'язане до ніжки.

– Ходи до мене, маленька! – і голубка далася в руки.

Дід обережно відв'язав крихітний пакуночок і, витягнувши з кишені окуляри, прочитав:

«Привіт, діду Пилипку, з Королівства! Ми з Тигрисиком щасливо туди дісталися і тепер живемо, наче в казці. Королева Олімпія і принцеса Люцина передають тобі сердечні вітання й посилають перстеник з діамантом, щоб ти поліпшив собі життя. Я ще напишу, твій Мортіус».

Старий підняв очі догори й мовив:

– Я завжди знав, що на світі мусить бути Королівство!

За той перстеник він купив собі невелике помешкання на сьомому поверсі, тепле й сухе. Тепер він щовечора приймав ванну, а сусіди кликали елегантного дідуся паном Пилипом. Правда, ніхто не вірив, що він знайомий із королевою, але голубка час від часу прилітала до нього, приносячи останні новини з Королівства.

Квартира на вулиці Кульбабовій, де мешкали Олімпія з Люциною, кудись поділася з книжками, меблями та картинами, що вже зовсім дивно. Це трапилось не без втручання магії, щоб не викликати зайвих підозр, адже мешканки цієї квартири мали документи. Квартира зникла разом із ними. У Королівстві не потрібна прописка. Гортензія зникла лише з міста. Стала знахаркою. Поки що великої практики вона не має, але вже навчилась читати й дала навіть оголошення до газети: «Познайомлюсь із чоловіком середнього віку, який любить читати і згодний жити в сільській місцевості». Звісно, Гортензії доведеться чекати, бо її вимоги до осіб протилежної статі дуже високі. Але нічого: за цей час вона навчиться доїти козу й відрізняти петрушку від селери.

Історія з книжкою, за якою полювали Гортензія з матір'ю, скінчилась незле. Власне, стара була охоронницею королеви Олімпії в Серединному світі й дуже вміло прикидалась. Справжній Джеймс Бонд у спідниці! Повелитель здогадувався, але сам він втомився служити темним силам, і його Клуб любителів книги в Серединному світі – то було найменше зло, яке можна було заподіяти людям, котрі майже не читають і самі ставляться до книжок ще гірше. Правда, є книги, які не заслуговують того, щоб їх читали. Як кажуть у Королівстві: «Які люди, такі в них і книги».

Якщо десь у Львові ви заглянете до автомайстерні поблизу Погулянки й побачите там щасливу замурзану пику в ямі для ремонту, то це, напевно, довгомуд Лукаш. Його довжелезні пальці оживляють навіть мертві двигуни. Щодо інших довгомудів, то їх ніхто не зачаровував, і вони продовжують цупити усе, що погано лежить. Але ж усе так швидко не може змінитися, правда?

Ось як висловився домовичок Спрячик, коли повернувся з відпустки:

– Облом! Ні фіга собі!..

Він ще і ще висловлювався в подібний спосіб на спорожнілому місці, де колись стояв його дім. А потім пішов подавати оголошення в «Посейбічні та потойбічні новини»:

«Домовик зі стажем 248 років шукає працю в порядному домі. Відьом та опирів прошу не турбувати. Люблю важкий рок». Він довго й прискіпливо вибирав собі господу, але не зміг відмовити ударнику групи «Щурикбенд», котрий жив у підвалі, де була музична студія.

Дарма Стронціус оплакував свого Тосика. Добити комп'ютер не так просто. Щоб врятувати Тосика, Стронціус переселився в сухіше місце – придбав собі невеликий будиночок із дуже поганою репутацією: люди там не могли спати і взагалі жити. За грубі гроші безробітний програміст полікував Тосика, забравши з його пам'яті неприємні спогади.

Тосик перестав лаятися, але натомість категорично відмовився