Salamander - Темні нащадки, Salamander

Раптом Лукас зупинився, змушуючи її зупинитися теж. Його погляд був серйозним і пронизливим, ніби він шукав відповіді, яких не міг знайти в собі. Він обережно торкнувся її обличчя, взявши його в долоні, і нахилився, щоб поцілувати.

Аурелія здригнулася, її тіло напружилося від несподіванки. Вона відсторонилася, дивлячись на нього з легким смутком у очах. Її голос прозвучав тихо, але твердо:

— Пробач, Лукас. Зараз не час.

Його обличчя залишалося спокійним, хоча в очах читалося розуміння. Він ледь помітно посміхнувся, ніби приймаючи її слова. Не промовляючи жодного слова, Лукас ніжно провів пальцем по її щоках, ніби намагаючись заспокоїти її. Його жест був теплим і щирим, але водночас він показував, що не стане наполягати.

Аурелія і Лукас мовчки зайшли в покої, кожен занурений у свої думки. Лукас жестом запросив Аурелію сісти у зручне крісло біля каміна, а сам зайняв місце на дивані навпроти. Вона повільно опустилася, ніби вага її думок не дозволяла рухатися швидше. Тиша між ними була важкою, але не холодною — радше наповненоюневимовленими запитаннями і нерозказаними історіями.

— Ти виглядаєш задумливою, — нарешті порушив мовчання Лукас, нахилившись уперед і зосереджено вдивляючись їй у вічі. — Щось сталося?

Аурелія лише злегка похитала головою, не підводячи очей. Її руки нервово стискали підлокітники крісла.

— Нічого важливого, — тихо відповіла вона, але її голос звучав надто мляво, щоб бути переконливим.

Лукас зітхнув і вже хотів щось сказати, коли у двері тихо постукали. Увійшла Кора, їхня вірна служниця, з підносом у руках. На ньому стояли тарілки з гарячими стравами, аромат яких одразу наповнив кімнату, і глечик із трав'яним настоєм.

Через кілька хвилин у двері тихо постукали, і до кімнати увійшла Кора, їхня вірна служниця. Вона несла піднос із вечерею, ретельно підібраною для відновлення сил після виснажливого дня. На підносі стояли тарілки з ароматними стравами, які ще парували, і глечик з трав'яним настоєм.

— Ваша вечеря, пані Ауреліє, пане Лукасе, — сказала вона, низько вклоняючись. Її голос був тихий, але сповнений поваги.

— Дякую, Коро, — відповіла Аурелія, намагаючись посміхнутися.

Кора поставила піднос на стіл і, помітивши напруження в повітрі, мовчки вийшла. Тиша знову запанувала, лише потріскування дров у каміні порушувало спокій.

— Ти повинна щось з'їсти, — м'яко промовив Лукас, сідаючи за стіл. Його голос був теплим, майже благаючим.

— Не знаю, чи зможу, — відповіла Аурелія, але все ж піднялася і повільно підійшла до столу. Її рухи були невпевненими, ніби вона боролася сама із собою.

— Спробуй хоч трохи, — наполягав він, обережно підсуваючи їй тарілку. — Це допоможе тобі відчути себе краще.

Вона кивнула і взяла до рук виделку. Її рухи були механічними, а погляд — відсутнім. Лукас уважно стежив за нею, але не наважувався порушити її думки.

— Лукас, — раптом промовила вона, поклавши виделку. Її голос був тихим, але в ньому відчувалася тривога. — Ти коли-небудь відчував, що весь світ навколо тебе змінюється, а ти залишаєшся на місці?

Лукас трохи здивувався, але швидко відповів:

— Так, буває. Але іноді це означає, що нам потрібно знайти новий шлях.

Вона задумливо подивилася на нього, ніби намагаючись зрозуміти його слова. Вечеря продовжувалася мовчки, але цього разу тиша вже не була такою важкою. Лукас час від часу поглядав на Аурелію, але не наважувався порушити її роздуми. 

Коли вони закінчили, Аурелія відсунула тарілку і глибоко зітхнула, ніби завершення вечері принесло їй певне полегшення. Вона на мить затримала погляд на Лукасові, але нічого не сказала. Здавалося, що її думки були десь далеко, у місці, куди він не міг проникнути.

Раптово легкий стукіт у двері порушив їх мовчання. Кора увійшла так само тихо, як і раніше, несучи з собою атмосферу спокою. Вона почала складати брудний посуд на піднос, не сказавши жодного слова, але її рухи були впевненими й обережними.

— Ваше величносте, я принесла документи для вашого підпису, — нарешті промовила вона, дістаючи зі складених рук акуратну стопку паперів. Її голос був м'яким, але в ньому відчувалася певна наполегливість. — Вони потребують вашої уваги.

Аурелія повільно перевела погляд на Кору, ніби щойно повернувшись із власних думок.

— Дякую, Коро, залиш їх на столі, — відповіла вона, киваючи на вільне місце. Її голос прозвучав трохи відсторонено, але водночас спокійно.

— Так, пані, — Кора обережно поклала папери на вказане місце. Забравши посуд, вона швидко зникла за дверима, залишивши після себе лише легкий аромат квіткових парфумів.

Аурелія ще кілька секунд дивилася на двері, за якими зникла Кора, а потім знову повернулася до Лукаса. Її погляд став більш зосередженим, і, здавалося, вона готова була щось сказати, але натомість лише легенько усміхнулася. Лукас, уважно спостерігаючи за нею, тихо промовив:

— Якщо тобі потрібна допомога, скажи. Я тут.

— Ні, це моя відповідальність, — відповіла вона, беручи перший аркуш. Її голос був спокійним, але рішучим.

Вона почала переглядати документи, перевіряючи кожен пункт із максимальною уважністю. Її обличчя залишалося серйозним, а руки швидко рухалися, підписуючи папери один за одним. Лукас мовчки сидів поруч, спостерігаючи за її роботою, готовий допомогти, якщо це буде потрібно.

— Ти завжди така зосереджена, — раптом сказав він, усміхнувшись. — Це захоплює.

Аурелія на мить підвела очі і ледь помітно посміхнулася у відповідь.

— Інакше не можна, Лукас. Від цього залежить наше майбутнє.

Коли всі папери були підписані, вона відклала останній аркуш і втупилася в полум'я каміна. Її погляд був порожнім, але всередині вирувала буря думок. Лукас, який мовчки спостерігав за нею, простягнув руку і легенько торкнувся її долоні. Вона не відсмикнулася — навпаки, її пальці злегка стиснули його руку, ніби шукаючи опори.

— Це вже позаду, — тихо промовив він, намагаючись знайти слова, які могли б її заспокоїти.