Salamander - Темні нащадки, Salamander

Даріус, що стояв поруч, уважно спостерігав за сестрою, яка вперше сідала на трон. Це було те, до чого вона йшла все своє життя, але зараз, коли це стало реальністю, все виглядало інакше. Безліч почуттів переповнювали її: сила, відповідальність, страх. Але головне — рішучість.

Аурелія підняла погляд і звернулася до нього:

— Даріус, треба організувати офіційну коронацію. Це повинно бути швидко, щоб світ дізнався, хто зараз править. Ми не можемо дозволити хаосу запанувати.

Даріус уважно вислухав її слова і нахилив голову, готовий виконати наказ.

— Я зроблю все необхідне, — відповів він, — Але ми маємо діяти обережно. Потрібно забезпечити підтримку ключових лордів, щоб все пройшло гладко. Я зустрінуся з ними й організую все. 

Лукас, який стояв трохи осторонь, спостерігав за розмовою. Його уважний погляд ковзав від Аурелії до Даріуса, ніби він намагався оцінити ситуацію та передбачити наступні кроки. Він зробив крок уперед і тихо додав:

— Я також можу допомогти з підготовкою.

Аурелія кивнула, відчуваючи, як хвилювання змішувалося з рішучістю. Вона розуміла, що коронація — це не лише обряд. Це буде початком нового етапу, етапу відновлення Фейрі, етапу її правління.

— Я розраховую на вас обох, — сказала вона твердо. — Ви зможете це зробити.

Даріус підійшов до дверей тронної зали і, перед тим як вийти, повернувся:

— Я повернуся незабаром, сестро. Готуйся.

Коли двері за ними зачинилися, Аурелія підвелася з трону, плавно випрямивши спину. Лукас мовчки простягнув їй руку, і вона, трохи вагаючись, прийняла її. Їхні кроки були тихими, але впевненими, коли вони рушили коридором, освітленим тьмяним світлом факелів.

— Куди ми йдемо? — нарешті порушив мовчання Лукас, трохи нахиливши голову до неї. Його голос був спокійним, але в ньому звучала стримана цікавість.

— До Каеля, — відповіла вона коротко, не повертаючи голови. Її голос був рівним, але Лукас помітив легку напругу в її словах.

Аурелія тримала голову високо, хоча в її очах і відчувалася легка тривога. Корона залишилася позаду, але її тягар, здавалося, все ще лежав на її плечах. Лукас, йдучи поруч, уважно спостерігав за її станом.

Коридор був довгим, і кожен їхній крок лунав глухим відлунням у кам'яних стінах. Аурелія відчувала, як холодне повітря торкається її шкіри, але всередині неї палала рішучість. 

Лукас час від часу кидав короткі погляди на неї, ніби намагаючись зрозуміти, що відбувається в її думках. Він бачив, як її руки злегка стискаються в кулаки, і це видавало її напругу. Проте вона не зупинялася, крок за кроком йдучі далі.

Коли вони дійшли до широких дверей, Аурелія зупинилася. Вона глибоко вдихнула, відчувши, як її серце починає битися частіше. Лукас мовчки став поруч, його присутність була спокійною, майже невидимою, але обнадійливою. Вона простягнула руку до дверної ручки, зупинившись на мить, щоб зібратися з думками. І тоді, зібравши всю свою силу волі, вона штовхнула двері.

Каель сидів на ліжку. Його обличчя було блідим, на ньому відбивалися біль і втома, але у погляді читалася тиха вдячність. Він підняв очі на Аурелію, і їхні погляди зустрілися.

— Ти жива, — тихо промовив він, повільно підводячись, ніби боявся, що це сон.

Аурелія зробила кілька кроків до нього, її рухи були впевненими, але стриманими. Вона сіла поруч, залишаючи між ними невелику відстань. Її голос був рівним, хоча в ньому відчувалася напруга.

— Я... я вбила його, — сказала вона, опустивши очі. — Батька. Це зупинило війну.

Каель мовчав, ніби намагався осмислити її слова. Аурелія не дивилася на нього, лише стискала руки, намагаючись приборкати емоції.

— І що тепер? — нарешті запитав він, його голос був м'яким, але серйозним.

Вона підняла голову, її погляд став твердим.

— Скоро коронація, — відповіла вона. — Це тепер моє королівство. Я повинна бути готова.

Каель уважно дивився на неї. В його очах не було осуду, лише розуміння й підтримка.

— Ауреліє, ти зробила те, що мала зробити, — сказав він, нахилившись трохи ближче. — Інколи вибір болючий, але це не робить його неправильним.

Вона подивилася на нього, ніби шукаючи підтвердження його слів.

— Я не знаю, чи зможу... — прошепотіла вона. — Це все здається таким... важким.

Каель злегка торкнувся її руки, і цей жест був теплим, обнадійливим.

— Ти не одна, — сказав він. — Ми всі будемо поруч. Разом ми впораємося.

Аурелія кивнула, відчуваючи, як хвиля полегшення накриває її. Її погляд став яснішим.

— Разом, — повторила вона, і в її голосі з'явилася впевненість.

Лукас, який стояв неподалік, уважно спостерігав за нею. Його погляд був зосередженим, а в очах читалася тривога. Він зробив крок вперед, ніби зважуючи кожне слово.

— Що з карранамом? — запитав він, намагаючись говорити спокійно, хоч у голосі відчувалася прихована напруга.

Аурелія на мить замовкла. Питання Лукаса ніби зачепило щось глибоке всередині неї. Її обличчя залишалося незворушним, але легка тінь промайнула в очах. Вона вдихнула, ненадовго відвівши погляд.

— Це... складно, — нарешті сказала вона, уникаючи деталей. Її голос був тихим, але рішучим. Вона повернулася до Каеля, який лежав на ліжку.

— Тобі потрібно відновитися, Каелю, — промовила вона, трохи нахилившись до нього. Її тон був теплим, але водночас наполегливим. — Ми потребуємо тебе. Будь готовий, коли настане час.

Каель слабко кивнув, розуміючи, що вона мала на увазі. Його очі на мить зустрілися з її, і в цьому погляді було більше, ніж можна було передати словами. Він не став нічого додавати, лише мовчки погодився.

Аурелія перевела погляд на Лукаса.

— Ходімо, — коротко сказала вона. — У мене є справи, які не можна відкладати.

Лукас мовчки кивнув і пішов за нею. Вони разом залишили кімнату, дозволяючи Каелю відпочити. Коридори замку були тихими, лише їхні кроки відлунювали в порожнечі. Обоє мовчали, заглиблені у власні думки. Аурелія відчувала полегшення, що коронація і війна залишилися позаду, але усвідомлювала — її справжній шлях тільки починається.