Джеймс С. А. Корі - I прокинеться Левіафан, Джеймс С. А. Корі

звичкою так підкрадатися?

Сематімба розреготався. Це був високий, навіть як для

поясанина, чоловік із найтемнішою шкірою, яку випадало

бачити Міллеру. Багато років тому Міллер і Сематінба

співпрацювали в розслідуванні однієї особливо неприємної

справи. Контрабандист із партією відбірних ейфориків

посварився з постачальником. Перехресним вогнем зачепило

трьох людей на Церері, й контрабандист утік на Ерос.

Злочинцеві майже вдалося зникнути завдяки конкуренції та

ізоляції, що були звичними для служб безпеки на різних

станціях. Тільки Міллер і Сематімба пішли на співпрацю в обхід

офіційних каналів.

— Що привело тебе, — мовив Сематімба, спираючись на

тоненьку сталеву огорожу і обводячи руками тунель, — у сам пуп

Поясу, у славетний та могутній Ерос?

— Іду за ниточкою, — озвався Міллер.

— Тут нічого не знайдеш. Відколи протогенівці вшилися

звідси, справи геть зійшли на пси.

Міллер втягнув локшину в рот.

— А у кого новий контракт?

— КПМ, — відповів Сематімба.

— Ніколи про таких не чув.

— «Карне пор ла маккіна», — пояснив Сематімба і скорчив

гримасу перебільшеної фальшивої маскулінності. Загарчав, ударив себе кулаком у груди, а тоді, завершивши пантоміму, похитав головою. — Нова корпорація — з Місяця. На місцях

переважно поясани. Вдають крутеликів, але більшість із них

салаги. Хвости розпус кають — оце й усе, на що здатні.

У «Протогені» служили внутряки, і це було проблемою — але

вони принаймні збіса серйозно ставилися до справи. Розбивали

гарячі голови, але підтримували мир. А ці нові придурки?

Наскрізь прогнила й корумпована банда відморозків, найгірша

з-поміж усіх, з ким мені доводилося служити. Гадаю, Управлінська Рада не продовжить їхній контракт. Я тобі цього

не казав, але то правда.

— Мій колишній напарник записався у «Протоген», — сказав

Міллер.

— Вони непогані. Знаєш, я майже шкодую, що не вибрав їх при

розлученні.

— Чого ж не вибрав?

— Ну ти сам шариш, ага? Я ж тут народився.

— Ага.

— Отже. Ти й гадки не маєш, хто головний у цьому борделі, так? Ти сюди не працювати приїхав.

— Та ні. У мене творча відпустка. Мандрую заради нових

вражень.

— І в тебе достатньо на це грошей?

— Та ні, не дуже. Але я вмію заощаджувати. Ну, шариш, якщо

не весь час так жити... Чув що-небудь про Джульєтту Мао? Або

Джулі?

Сематімба похитав головою.

— Торгова компанія «Мао-Квіковскі», — пояснив Міллер. —

Виповзла з колодязя і прижилася тут. ОПА. Було завдання її

викрасти.

— Було?

Міллер відхилився. Джулі в його уяві звела брову.

— Відколи мені його дали, дещо змінилося... Вона може бути

з чимось пов’язана. Із чимось значним.

— Наскільки значним? — уся легковажність зникла з обличчя

інспектора Сематімби. Тепер він був поліціянтом на всі сто.

Будь-хто, крім Міллера, злякався б його безбарвного і майже

ворожого погляду.

— З війною.

Сематімба склав руки на грудях.

— Поганий жарт.

— Я не жартую.

— Послухай, старий, я знаю, що ми друзі, — мовив

Сематімба, — однак не хочу галасу. Тут і так повний розгардіяш.

— Я намагатимуся не шуміти.

Сематімба кивнув. У глибині тунелю завищала сирена. Тільки

сигнал служби громадської безпеки, а не оглушливий дисонанс

тривоги систем життєзабезпечення. Сематімба вгледівся

в тунель, неначе міг, примружившись, проштрикнути поглядом

товщу пішоходів, велосипедів та лотків із їжею.

— Краще мені піти подивитися, — у його голосі звучали нотки

безнадії. — Певно, мої бойові товариші розважаються, розбиваючи шибки.

— А у вас тут справжня команда мрії зібралася.

— І як ти здогадався? — усміхнувся Сематімба. — Гаразд, якщо

щось знадобиться...

— Навзаєм, — кивнув Міллер і провів поглядом поліціянта, який торував собі шлях крізь натовп і штовханину. Він був

кремезним чоловіком, але через одностайну глухоту перехожих

до сирени здавався ніби меншим. «Камінь посеред океану», —

згадалося Міллеру. Одна зоря з-поміж мільйонів.

Міллер зиркнув на годинник