Павло Дерев'яненко - Аркан вовків, Павло Дерев'яненко

війни, не міг не привернути зайвої уваги, що, з огляду на таємничість завдання, було вкрай небажано — тому для мандрівки Самійло обрав забуті манівці, де не стрічалося ані душі. Мало хто з місцевих знав про існування тих доріг, але характерницький атлас пам'ятав усе.

Переїзд забрав довгих три з половиною дні. Руху постійно щось заважало: дорогу перекривали повалені дерева, у глибоких ямах віз ризикував лишитися назавжди, інколи дорога зникала, і характерникам по кілька годин доводилося штовхати воза по коліна в бруді через розкисле поле. Треба віддати належне Семену: воза підготували відмінно, нові колеса легко проверталися на вісі, бо інакше подорожні мали всі шанси загрузнути у твані на віки вічні.

— Обожнюю вовчу стежку, — сказав Гнат, марно намагаючись відшкребти бруд із шиї. — Кілька днів тому ночуєш у палаці, а сьогодні вже по вуха в лайні. Аж на зубах хрускотить.

— Пельку стули, — гримнула Катря. — Скиглиш, як дівчисько!

Присоромлений Гнат замовк, а Ярема подивився на Катрю закоханими очима. Пилип знизав плечима, ретельно витер руки та дістав одну з книжок, яку прихопив із бібліотеки Яструбиного маєтку.

За ці три дні Северин кілька разів ловив на собі задерикуватий погляд Катрі, але не відповідав на нього. Тільки нових сварок зараз не вистачало! Чорнововк вирішив: якщо вони майже дісталися до Савки, то на такі дрібниці треба не зважати.

Вночі табір охороняли парами у три зміни. Якось Северину випало чергування з одним із призначенців. Підкидаючи хмиз до багаття, чоловік мовив:

— Шкода, що твій батько більше не з нами.

Чорнововк уважно вдивився в його обличчя.

— Ти був на похороні... Вибач, брате. Я тоді не приглядався.

— Та нічого. Я — брат Промінь.

— Брат Щезник.

Характерники потиснули руки і на тому розмова скінчилася: призначенці не полюбляли зайвий раз розтуляти рота.

Мирон Деригора виявився зовсім не тим похмурим типом із оповідок Савки — радше він був веселим чоловіком, але втрата колишнього джури вельми позначилася на ньому. Із ватагою він тримався дружньо, залюбки теревенив з кожним охочим, а особливо з Яремою. Северину здалося, що таким чином Мирон намагається сховатися від думок про долю Савки.

Свинцеве небо та червоні заходи сонця обіцяли невдовзі перший сніг; ночівля без пари шарів теплого одягу обіцяла застуду. Захар о такій порі переставав зупинятися під небом та переходив на ночівлю по корчмах і гостинних дворах.

Северин сумнівався, чи є тут бодай одна корчма в околицях кількох миль. Для зустрічі їм призначили пустельну місцину неподалік земель Смарагдової Орди, де пізньої осені нікого, крім оборонців кордону, не з'являлося.

Новий табір за наказом Книша розбили у ліску.

— До місця обміну ще миля, — повідомив Семен, чию лису голову прикрашала тепла хутряна шапка.

— Саме тому станемо тут.

Візник мовчки пішов розпрягати коней. Він завжди слухався наказів та допомагав за потреби, але намагався уникати розмов із сіроманцями, тримався осторонь їхньої компанії і навіть ночував окремо на возі, між торбинок провіанту.

— Пам'ятаєш цю місцину? — спитав коняра Самійло.

— На пам'ять не скаржуся.

— Звідки приїздив віз продавців? Чи він на тебе вже чекав?

— Ні, це я його завжди чекаю, — Семен почухав потилицю, натерту шапкою. — Я за дві години до зустрічі стовбичу на місці, бо так мажордом наказує: мовляв, краще прибути зарання. А той назустріч мені іде, від кордону. Шеляги показали, возами обмінялися та роз'їхалися в різні боки, от і вся зустріч, ні тобі добрий день, ні до побачення.

— Ясно. Вартові лишаються тут і влаштовують табір. Розвідник, — Книш кивнув Мирону Деригорі, — за головного. Табір покидати забороняю. Решта за мною.

Призначенці та контррозвідники поїхали далі.

— Куди це вони? — поцікавився Семен.

— Перевірять місцину, — відповів Мирон. — Ретельно вивчать землі навколо та оберуть найкраще місце для спостереження. І спробують знайти місця ймовірних засідок.

— Засідок?

— Всіляке може бути.

Семен заходився допомагати Яремі з багаттям та вечерею, а інші характерники збирали хмиз.

Уже завтра, — думав Северин, — уже завтра вони побачать Савку та звільнять його. Аби тільки з Павичем усе було гаразд! Аби з ним нічого не зробили... Бо якщо мажордом не помилявся щодо стану полонених, яких привозили до маєтку...

Ні, все буде добре, повторював собі Чорнововк, Савка з іншого тіста. Все буде добре. Вони ще посміються на цим випадком за кухлем пива у шинку.

Гнат воював із трухлявим деревом і Северин прийшов на допомогу, роздумуючи над тим, чи матиме сенс заїхати до Соломії, якщо його призначать вартовим до якогось паланку неподалік Старих Садів.

От бісова Ліна! Збаламутила йому спокій. Чорнововк зусиллям волі викинув відьму з думок, але натомість прийшла синьоока Катря. І за що йому таке нещастя?

Северин лайнувся та навмисне забився об невеликого пенька.

— З тобою все гаразд? — спитав Пилип.

— Як у казці, — відповів Северин, стрибаючи на одній нозі, та шепотів усі лайки, які вивчив від Гната.

Решта загону повернулася присмерком, коли вечерю приготували, а хмизу було зібрано на ніч уперед.

— Розвідка минула добре, — Книш умів розмовляти та їсти юшку водночас. — Ми знайшли кілька гарних схованок, але вони стоять непотривоженими. Можливо, з їхньої сторони дійсно буде один чоловік без додаткового супроводу.

Семен здивовано на нього подивився.

— Обмін має відбутися о десятій ранку, — продовжував Самійло. — Тож підйом перед світанком. Харчі кидаємо тут, у возі має лишитися тільки скриня з грошима. Ми спостерігатимемо за обміном із зручного місця.

Він вказав ложкою на Семена.

— Що залишиться тобі невідомим, аби ти не виказав його необережним поглядом.

— Як накажете.

— При обміні поводься як завжди. Якщо він щось запідозрить, то вб'є тебе.

— Я завжди поводжуся як завжди, — відповів Семен і стенув плечима. —