Павло Дерев'яненко - Аркан вовків, Павло Дерев'яненко

Северин не міг заснути, вслуховуючись у потріскування ватри та дихання лицарів навколо. Вже за кілька годин вони побачать Савку... Невже нарешті цей пошук добіжить кінця?

Уранці табір покинули без охорони. Якщо звірі розпатрають харчі, то невелика втрата, вирішив Самійло.

Їхали зосереджені та мовчазні. Северин відчув, як напруження передалося Шарканю, і той ішов в ногу з іншими кіньми, не намагаючись чкурнути, як він полюбляв витворяти вранці. Пилип натягнув маску до перенісся і його дихання виривалося з-під тканини невеличкими хмарками пари. Ярема крутив у руках люльку, проте навіть не пробував набити її зіллям. Мирон смикав обвислі вуса.

Зустріч мала відбутися у розлогому яру, біля великої, у два людських зрости, кам'яної брили, що невідомо звідки там взялася.

На прощання Самійло видав візникові фальшивого шеляга і знову повторив усі накази щодо поведінки, а той слухняно кивав.

— Ну, з Богом, — сказав Книш.

Семен перехрестився і рушив воза. Важка скриня з сотнею дукачів віддалилися, а характерники поїхали до місця спостереження. Його нічного знайомця, брата Променя, ніде не було видно. Северин наважився спитати про нього Книша.

— Має окреме завдання, — відрубав брат Полин.

Призначенці знайшли майданчик на височині серед дерев, де яр та місце обміну виднілося як на долоні, а самих спостерігачів помітити було важко. Характерники прив'язали коней неподалік, підійшли до урвища і завмерли між дерев. З кручі споглядали, як возик неспішно котився дорогою, віддалявся, аж поки не завмер біля каменя.

Лишалося дві години.

Час тягнувся згуслою смолою. Северину хотілося міряти землю кроками, аж ноги чухалися, але всі стояли без руху, і він стояв разом з ними. Хотілося обмінятися думками з братами, але всі мочали, і він також зберігав тишу. Аби якось себе зайняти, Северин безупинно крутив у пальцях древнього таляра.

Через годину на обрії степу вигулькнула цятка. Серце Чорнововка забилося швидше: то їхав віз. Ребра монети боляче вп'ялися у долоню, але Северин того не помічав і продовжував стискати кулак. У тому далекому, ніби іграшковому возику, везли брата Павича. Северин озирнувся на Деригору: той дивився уперед, наче сокіл на здобич, та нервово посмикував себе за вуса.

Віз наближався повільно, як сонна муха, і, здавалося, їхав не менше трьох годин, доки не завмер поруч брили. Візник, що ховався під плащем із каптуром, спішився, Семен пішов на зустріч. Обидва обмінялися рукостисканнями (чи то був обмін монетами?) і потім невідомий щось сказав Семену. Після цього застрибнув на віз зі скринею, та поїхав, звідки явився. Семен не зволікав і собі рушив назад.

Обмін відбувся успішно.

Северину хотілося кричати від щастя, але характерники мовчки чекали кілька хвилин, поки невідомий не від'їде далі, а затим кинулися до коней і мчали без жодного порядку. Семен не встиг зупинити воза, як Мирон та молода ватага вже роїлися навколо великої дерев'яної скрині з пласкою кришкою. У дошках зяяло кілька дірок для повітря, а зачиняв скриню великий замок, ключ від котрого висів поруч.

Замок двічі клацнув і полетів на дорогу. Сховок відкрили.

Звідти війнуло спертим повітрям зі смородом сечі. У скрині лежав скручений юнак, весь у запеченій крові. На оголеній голові зміїлися численні свіжі шрами, страшними мітками вкривали виснажений торс, на руках і ногах бракувало нігтів. Із одягу був лише черес із трьома клямрами.

— Савка, — промовив Мирон хрипко і юнак у скрині здригнувся.

Він обережно повернув розпухле обличчя, що нагадувало страшну маску.

То був не Савка. Не міг бути він. Северин не хотів вірити, що так можна спотворити людину.

— Що той сказав при обміні? — запитав Книш у Семена.

— Сказав, що цього разу вони переборщили, — візник повернув характернику фальшивого шеляга. — Тому наступного разу буде знижка у п'ятдесят монет.

Мирон допоміг Савці сісти. Його тіло було неприродно худим, наче лантух із кістками. Савка рухався слухняно, дивився перед собою байдужим поглядом, зрідка кліпаючи.

— Брате Павичу, — покликав Северин обережно. — Чуєш мене?

Мовчанка.

«Браття, можете пишатися: у вашій ватазі їде майбутній герой численних кобзарських дум, пригодницьких книжок і всесвітньо відомих трагедій! Неабияка честь, між іншим».

Чорнововк відчув клубок у горлянці.

— Агов, братику! Ми знайшли тебе, — покликав було Ярема, але одразу відвернувся та заплакав.

Брат Павич продовжував сидіти без жодного руху. На його долонях Северин побачив наскрізні рани, немов Савку кілька разів розпинали на хресті.

— Ти виграв свій заклад, — Гнат намагався спіймати відсутній погляд Деригори. — Чуєш, Павичу? Віддам тобі усю місячну платню, тільки скажи бодай щось! Та хоч дві платні! Чуєш?!

Останні два слова він мовив смішним високим голосом, але Катря, о диво, нічого на те не сказала. І Савка нічого не сказав.

— Брате, — Пилип обережно взяв його за плече, ніби воно було з тонкого порцеляну. — Це я, брат Цицерон. Упізнаєш мене?

З Савчиного рота повільно покотилася слина.

Северин затремтів. Ті, що зробили це, не мали права на життя. А якщо вони творили те саме з іншими нещасними... Якби не Вишняк, Северин та інші брати стали б одними з них.

Мирон Деригора легко, обережно провів пальцями по шрамах на голові Савки. З його очей покотилися сльози, а брат Павич лише опустив байдужий погляд під ноги.

Тривала пригнічена мовчанка, доки Книш не сказав:

— Брат Промінь переслідує продавця. Ми ідемо за ним. Семен разом із Мироном і вартовими заберуть провіант із табору та повернуться до маєтку. Чекайте там.

Северин тільки подумав, як Бойко вже випалив:

— Брате Полине! — Гнат аж трусився. — Честю клянуся, що порушу наказ і за вами поїду!

Катря зашипіла лісовою кішкою, а Самійло здивовано підняв брову.

— Погляньте, що вони з ними зробили! З нашим братом, — Бойко стиснув кулаки. — Повертатися? Та я ладен голіруч їхні серця повиривати! Прошу вас! Дозвольте їхати, хоч шаблі вам гострити, хоч коней поїти,