Ліза Фельдман Барретт - Як народжуються емоції

Рис. Б.1. Фото (вгорі) люб’язно надане Річардом Енфілдом. Модифікація (внизу) люб’язно надана Деніелом Дж. Барреттом.

Рис. В.1. Фото люб’язно надане Бартоном Сільверманом/ New York Times/Redux.

Рис. Г.1. Ілюстрація Аарона Скотта.

Рис. Г.2. Фото надане д-ром Тором Вейґером та авторкою.

Рис. Г.3. Ілюстрація Аарона Скотта.

КНИЖКА, ЯКА РОЗКРИВАВ СПРАВЖНЮ СУТЬ ЕМОЦІЙ!

Ліза Фельдман Барретт — одна з найбільш видатних сучасних психологів, доктор філософії, член Королівського товариства Канади, володарка численних нагород та почесних відзнак, серед яких: нагорода від Американської психологічної асоціації за вагомі досягнення у психології, Pioneer Award від Національного інституту здоров'я за новаторське дослідження емоцій у мозку та Heritage Wall of Fame від Фонду розвитку особистості та соціальної психології. Більшість досліджень Барретт присвячені вивченню природи емоцій та їхньої ролі у повсякденному житті.

Ви колись думали про те, що таке емоції? Чому дотепний жарт викликає сміх, а скоєна помилка - почуття прикрості? Що відбувається всередині нас, коли по обличчю течуть сльози або коли очі розширюються від здивування? Ще з часів Аристотеля загальноприйнятою є думка про те, що емоції виникають автоматично й неконтрольовано, вони ніби «вшиті» в нас. Але Ліза Барретт доводить, що це не так. Її дослідження, яке спирається на найновіші наукові докази, розвінчує застарілі уявлення про природу емоцій і показує: емоції конструюються в нашій свідомості за певними зразками, набутими в результаті світопізнання. «Вони [емоції] реальні в тому самому розумінні, в якому реальні гроші», - робить несподіване порівняння дослідниця. Інтригує? Так, це справжня наукова революція!

Захоплива та сповнена цікавих думок подорож до науки про емоції.

The Wall Street Journal

Ми ще не бачили книжки, що так докладно описала б природу емоцій, як ця.

Seattle Book Review

Примітки

1

Коли я вживаю в цій книжці слово «тіло», то не включаю в нього мозок, як, наприклад, у реченні «Ваш мозок наказує тілу рухатися». Говорячи про все тіло, включно з мозком, я пишу «анатомічне тіло». (Тут і далі прим. авт., якщо не зазначено інше.)

2

У цій книжці я використовую великі літери та лапки для позначення якоїсь емоції загалом, наприклад «Страх» на противагу одиничному випадку страху.

3

Стислий огляд термінології, пов’язаної з мозком (нейронів, часток та ін.), див. у додатку A.

4

Насправді ми маємо дві мигдалини, по одній у лівій та правій скроневих частках.

5

Інколи я чую від дослідників емоцій, які дотримуються класичного погляду: «Як щодо інших п’ятдесяти досліджень із тисячами об’єктів, що демонструють неспростовні докази на користь відбитків емоцій?» Так, існує багато таких досліджень, які підтверджують класичну ідею про існування відбитків емоцій, але наукова теорія повинна пояснювати всі докази, а не лише ту частину, що її підтримує. Не можна розглядати п’ятдесят тисяч чорних собак як доказ того, що всі собаки чорні.

6

Якщо ви віддаєте перевагу спортивним аналогіям, та чи інша мережа схожа на бейсбольну команду. У конкретний момент участь у грі беруть лише дев’ять із двадцяти п’яти членів команди, і ще дев’ять можуть у будь-який час вийти на заміну, однак ми говоримо, що виграла чи програла саме «команда».

7

Якийсь прихильник класичного погляду на емоції міг би припустити, що до появи стоматології люди стримували свої вроджені усмішки радості як соціально неприйнятні.

8

Від імені філософів, мудреців, світил та інших професійних мислителів світу перепрошую за заплутаний стан справ щодо розрізнення категорій і понять. Вважається, що категорії, наприклад «автомобілі» та «птахи», існують у світі, а поняття — у вашому мозку; але якщо замислитися над цим на хвилинку, хто створює категорію? Хто групує її членів разом для поводження з ними як із рівнозначними? Це робите ви. Ваш мозок. Отже, як і поняття, категорії існують у мозку. (Їх поділ корениться в проблемі під назвою «есенціалізм», про яку ви дізнаєтесь із розділу 8.) У цій книзі я посилаюся на «поняття», коли говорю про знання, на кшталт знання червоного. На «категорію» ж я посилаюся, коли йдеться про випадки, які ми конструюємо за допомогою знань, на кшталт червоних троянд, які ми сприймаємо. (За фразу «філософів, мудреців, світил та інших професійних мислителів» моя вдячність Дуґласові Адамсу.)

9

Тут і в інших місцях цієї книжки вживається церковнослов’янізм благоговіння — незважаючи на його малопоширеність у сучасній українській мові — як відповідник до англійського awe, оскільки для авторки має значення повний семантичний спектр цього слова, який не покривається ситуативними синонімами з ряду: трепет, захоплення, шаноба, побожний страх тощо. (Прим. ред.)

10

Якщо ви гадаєте, як науковці можуть знати, чого «очікує» дитина, ось один трюк. Немовлята приділяють більше уваги неочікуваному. Якщо експериментатор робить щось передбачуване, на кшталт вибору кольорових м’ячиків, що відповідають його меті, дитина навряд чи зверне на це увагу. Однак якщо експериментатор обирає інший набір м’ячиків, дитина зверне на це пильну увагу й дивитиметься довше — це вказує на те, що схема неочікувана. У психології це називається парадигмою звикання.

11

Більш детальні наукові докази на підтримку цього розділу можна знайти в Додатку Г.

12

Цікаво, що, як виявилося, того чоловіка теж звали Кевін.

13

А саме в тій частині інтероцептивної мережі, яка називається мережею пасивного режиму роботи мозку. Детальніше див. у Додатку Г.

14

Латинковий запис, читається пe’aпe’a. (Прим. ред.)

15

Ланґе — це фізіолог Карл Ланґе, ще один сучасник Джеймса та Дьюї. Його ідеї щодо емоцій поверхнево нагадували Джеймсові, але базувались на есенціалістському переконанні, що кожна категорія емоцій має чіткий відбиток. Ланґе опинився у відповідному місці й у відповідний час, аби прикрасити своїм ім’ям теорію Дьюї.

16

Значна кількість пацієнтів, які страждають від