Френк Херберт - Єретики Дюни

«Котра з нас насправді творить іншу?»

— Хай Шіана ще трохи поспить, — сказала Одраде, перш ніж відіслати аколітку.

— Поснідаєте до прибуття Матері Настоятельки? — спитала аколітка.

— Почекаємо, щоб зробити приємність Таразі.

Підвівшись, Одраде швидко виконала ранковий туалет і вдягла найкращу чорну одіж. Підійшла до східного вікна спільної кімнати їхнього піднебесного житла, глянула в бік космодрому. Численні рухомі світелка кидали там відблиск на затягнуте курявою небо. Вона активувала всі світлокулі в кімнаті, щоб приглушити вид зовні. Кулі золотими зоряними сплесками відбивалися на товстому армованому пласклі вікон. Темна поверхня віддзеркалювала також неясний обрис її власного обличчя, виразно показуючи прокладені втомою лінії.

«Я знала, що вона прибуде», — подумала Одраде.

Не встигла додумати це, як ракіанське сонце з’явилося над розмитим від куряви горизонтом, наче жовтогарячий дитячий м’яч, підкинутий угору. Негайно наступило стрімке наростання тепла — явище, про яке згадувало стільки спостерігачів Ракіса. Одраде відвернулася від краєвиду й побачила, що двері в коридор відчинені.

Шелестячи одягом, вступила Тараза. Чиясь рука зачинила за нею двері, залишивши їх удвох. Мати Настоятелька наближалася до Одраде, її чорний каптур був піднятий і обрамляв обличчя. Її вигляд аж ніяк не був заспокійливим.

Розпізнавши хвилювання Одраде, Тараза зіграла на цьому.

— Що ж, Дар, думаю, врешті-решт ми зустрілися як чужі одна одній.

Реакція на Таразині слова стала для Одраде несподіванкою. Вона правильно витлумачила погрозу, але страх її покинув, вилився геть, наче вода з глечика. Уперше в житті Одраде точно розпізнала мить перетину лінії поділу. Це була лінія, про існування якої підозрювало небагато її Сестер. Переступаючи її, усвідомила: завжди знала, що там. Місце, де вона може вступити в порожнечу та вільно злетіти. Більше не була беззахисною. Могла бути вбитою, але не переможеною.

— Тож більше немає Дар і Тар, — сказала Одраде.

Тараза почула чистий, невимушений тон голосу Одраде й витлумачила це як самовпевненість.

— Може, ніколи й не було Дар і Тар, — промовила вона крижаним голосом. — Бачу, ти вважаєш, що діяла вкрай спритно.

«Битву розпочато, — подумала Одраде. — Але я не стою на лінії атаки».

— Не було прийнятної альтернативи союзу з тлейлаксу, — сказала вона. — Особливо коли я збагнула, чого насправді ти добиваєшся для нас.

Зненацька Тараза почулася дуже втомленою. Це була довга подорож, попри стрибки її не-корабля крізь просторові складки. Тіло завжди відчувало, коли його вибито зі звичних ритмів. Вона вибрала м’який диван і сіла, зітхнувши від задоволення розкішним комфортом.

Одраде розгледіла втому Матері Настоятельки, її відразу ж охопило співчуття. Раптом вони стали двома Превелебними Матерями зі спільними проблемами.

Тараза, вочевидь, відчула це. Поплескала по подушці поруч із собою, почекала, доки Одраде сяде.

— Мусимо зберегти Сестринство, — сказала Тараза. — Це єдино важлива річ.

— Звичайно.

Тараза вп’ялася поглядом в Одраде, вивчаючи знайомі риси. Так, Одраде теж втомлена.

— Ти була тут, зблизька торкалася людей і проблем, — промовила Тараза. — Хочу… ні, Дар, потребую дізнатися твою думку.

— Співпраця тлейлаксу на вигляд здається повною, — відповіла Одраде, — та в цьому є нещирість. Я почала ставити собі вкрай тривожні питання.

— Наприклад?

— Що, як аксолотлеві контейнери не є… контейнерами?

— Що ти маєш на увазі?

— Вафф видає ознаки поведінки, характерної для сімей, що намагаються приховати потворну дитину чи божевільного дядька. Клянуся тобі, він бентежиться, коли ми торкаємося теми контейнерів.

— Та що вони могли б використати замість…

— Сурогатних матерів.

— Але тоді б мусили… — Тараза замовкла, шокована можливостями, відкритими цим питанням.

— Хто коли бачив жінку-тлейлаксу? — спитала Одраде.

Розум Тарази переповнили заперечення.

— А як же точний хімічний контроль, необхідність обме­жити кількість змінних… — Вона відкинула каптур, труснула волоссям, випускаючи його на волю. — Ти маєш рацію: мусимо все ставити під сумнів. Але це… це жахливо.

— Він так і не розповідає повної правди про нашого гхолу.

— А що він каже?

— Не більше за те, про що я вже звітувала: це видозміна оригінального Дункана Айдаго, яка відповідає всім нашим специфікованим вимогам щодо прана-бінду.

— Це не пояснює, чому вони вбивали чи намагалися вбити тих, кого ми придбали раніше.

— Присягається клятвою Великої Віри, що діяли так через сором, бо одинадцять попередніх гхол не відповідали очі­куванням.

— Як вони могли знати? Натякає, що вони мають шпигунів серед…

— Клянеться, що ні. Коли я дорікнула йому цим, відповів, що якби гхола виявився вдалим, то це, напевно, викликало б у нас помітне сум’яття.

— Яке помітне сум’яття? Що він…

— Він не скаже. Постійно повторює, що вони виконали свої контрактні зобов’язання. Де гхола, Тар?

— Що… ох. На Гамму.

— Я чула поголос про…

— Бурзмалі тримає ситуацію під контролем. — Тараза туго стиснула губи, сподіваючись, що це правда. Останні звіти не давали особливої певності.

— Ви, очевидно, ведете дебати, чи не вбити гхолу.

— Не тільки гхолу!

Одраде посміхнулася.

— То це правда, що Беллонда хоче позбутися мене раз і назавжди.

— Звідки ти…

— Друзі — це інколи дуже цінний актив, Тар.

— Ти ступила на небезпечний ґрунт, Превелебна Мати Одраде.

— Та я на ньому не спотикаюся, Мати Настоятелько Таразо. Я довго обмірковувала те, що відкрив мені Вафф про цих Всечесних Матрон.

— Розкажи мені дещо зі своїх міркувань. — У голосі Тарази була невблаганна рішучість.

— Ми не помилилися щодо них, — сказала Одраде. — Вони перевершили сексуальні вміння наших імпринтерок.

— Блудниці!

— Так, вони використовують свої вміння у спосіб, що врешті-решт стане фатальним для них самих і для інших. Їх засліпила власна сила.

— І це всі висновки, яких ти змогла дійти?

— Скажи мені, Тар, навіщо вони атакували нашу Твердиню на Гамму та знищили її?

— Очевидно, задля нашого гхоли Айдаго, щоб захопити чи вбити його.

— Чому це було для них так важливо?

— Що ти намагаєшся сказати? — зажадала Тараза.

— Чи могли блудниці діяти на основі інформації, відкритої їм тлейлаксу? Тар, а якщо ця таємна річ, яку люди Ваффа ввели у нашого гхолу, зробила з нього чоловічий відповідник Всечесної Матрони?

Тараза притисла руки до вуст і швидко їх опустила, помітивши, як видав її цей жест. Дарма. Вони й досі були двома Превелебними Матерями.

— А ми ще й наказали Люціллі зробити так, аби більшість жінок не могла перед ним встояти, — продовжила Одраде.

— Відколи тлейлаксу спілкуються з цими блудницями? — вимогливо спитала Тараза.

Одраде знизала плечима.

— Краще спитати, відколи вони спілкуються зі своїми Загуб­леними, що повертаються з Розсіяння? Тлейлаксу розмовляють із тлейлаксу, а при цьому може відкритися багато таємниць.

— Блискуча проєкція з твого боку, — промовила Тараза. — Як ти оцінюєш її ймовірність?

— Ти знаєш про це не гірше від мене. Це багато що пояснювало б.

— І що ти тепер думаєш про свій союз із тлейлаксу? — гірко спитала Тараза.

— Він потрібніший, ніж будь-коли досі. Мусимо