Френк Херберт - Єретики Дюни

тих, хто там перебував. Вовна! Сестринство завжди вважало трохи дивацькою цю його рису: він любив натуральні тканини й уникав синтетичних, вироблених підневільними фабриками.

Так само не любив слідокрісел.

«Не люблю запахів гноблення у будь-якій формі».

Чи ці ляльки — Діт, Дат і Дот — знають, наскільки вони пригноблені?

Ментатська логіка глузувала з нього. Хіба вовняні тканини не були так само витвором підневільних фабрик?

Це інше.

Якась його частка сперечалася. Синтетику можна зберігати майже нескінченно. Дивись, як довго вона витримала в нуль-ентропійних контейнерах Харконненівської не-кулі.

«Однаково я віддаю перевагу вовні й бавовні!»

Хай так і буде!

«Та звідки в мене такі уподобання?»

Це Атрідівські упередження. Ти успадкував їх.

Теґ відіпхнув запахи і сконцентрувався на цілісності руху влізливого зонда. Невдовзі виявив, що може передбачити подальші його дії. Відчувалося як новий мускул. Він зайнявся вигинанням його, а водночас продовжував дослідження викликаних спогадів, шукаючи вартісних прозрінь.

Я сиджу біля дверей матері на Лернеї.

Теґ відділив частку свідомості й стежив за сценою: одина­дцять літ. Він розмовляє з малою аколіткою Бене Ґессерит, що прибула в ескорті Поважної Особи. Аколітка — дрібне створіння з рудувато-білявим волоссям і ляльковим личком. Кирпатенький ніс, зелено-сірі очі. ПО — Превелебна Мати в чорному вбранні, на вигляд справжня древність. Увійшла в ці ближні двері з Теґовою матір’ю. Аколітка на ім’я Карлана випробовує свої неоперені вміння на юному синові дому.

Не встигла Карлана вимовити й двадцяти слів, як Майлс Теґ розпізнав схему. Вона намагається видобути з нього інформацію! Це був один з перших уроків делікатного приховування, який дала йому мати. Врешті-решт, існували люди, що могли розпитувати юного хлопчину про домашнє господарство Превелебної Матері, сподіваючись здобути так інформацію, яку можна продати. На відомості про Превелебних Матерів завжди є попит.

Мати пояснювала: «Оціни того, хто питає, і припасуй свої відповіді до його піддатливості». Жоден такий прийом не спрацював би проти повної Превелебної Матері, але проти аколітки, та ще такої!

Перед Карланою він вдає боязку нехіть. Карлана занадто високої думки про свою привабливість. Він дозволив їй перемогти його нехіть після довгої воєнної кампанії з переміщенням і перегрупуванням сил. Як здобич вона дістає жменю брехливої інформації. Коли Карлана повторить ці брехні ПО за зачиненими дверима, здобуде сувору критику, а то й ще щось болючіше.

Озвалися Діт, Дат і Дот.

— Думаю, тепер ми його піймали.

Теґ розпізнав голос Яра, що вирвав його зі старих спогадів. «Припасуй свої відповіді до його піддатливості». Теґ почув ці слова, промовлені материним голосом.

Ляльки.

Ляльководи.

— Спитай симуляцію, куди вони забрали гхолу, — каже функціонер.

Тиша, тоді тихе дзижчання.

— У мене нічого. — Яр.

Теґ чує їхні голоси з болісною вразливістю. Змушує очі розплющитися всупереч наказам зонда.

— Гляньте! — каже Яр.

Три пари очей втуплюються в Теґа. Як же повільно вони рухаються. Діт, Дат і Дот: очі кліпають… кліп… кліп… щонайменше хвилина між кліпаннями. Яр тягнеться до своєї консолі. Його пальці дістануться до мети десь за тиждень.

Теґ досліджує пута на своїх руках і долонях. Звичайна мотузка! Не поспішаючи, згинає пальці, торкається вузлів. Вузли слабнуть, розплутуються, спершу повільно, а тоді розв’я­зуються повністю. Він переходить до лямок, якими його прив’язано до ремінних нош. Ці легші: прості ковзкі замки. Ярова рука ще й на чверть не дотяглася до консолі.

Блим… блим… блим…

У трьох парах очей з’являється вираз легкої несподіванки.

Теґ вивільняється з медузячої плутанини контактів зонда. Поп-поп-поп! Щупальця розлітаються у різні боки. Здивовано помічає, що на тильному боці правої долоні, там, де вона розсунула контакти зонда, є поріз, який повільно починає кривавити.

Ментатська проєкція: я рухаюся з небезпечною швидкістю.

Та він уже поза ношами. Функціонер повільно-повільно тягнеться до випуклості в бічній кишені. Теґова рука розриває йому гортань. Функціонер уже більше не торкнеться малого лазеростріла, який носить при собі завжди. Простягнута рука Яра досі не здолала третини відстані до консолі зонда. Хоча в його очах встигло з’явитися виразне здивування. Але Теґ сумнівається, чи той чоловік бодай побачив руку, що переламала йому шию. Матерлі рухається трохи швидше. Її ліва стопа наближається до місця, де всього мить тому був Теґ. Однаково надто повільно! Голова Матерлі відкинута назад, горло відкрите. Теґова долоня перерубує його.

Як повільно вони валяться на долівку!

Теґ усвідомлює, що його заливає піт, але не може гаяти час, щоб перейматися цим.

«Я знав наперед кожен їхній рух! Що зі мною сталося?»

Ментатська проєкція: агонія зонда підняла мене на новий рівень здібностей.

Напад інтенсивного голоду змусив його зрозуміти, скільки енергії він витратив. Відштовхнув голод геть, відчуваючи, що повертається до нормального ритму часу. Три глухі звуки: тіла нарешті звалилися на долівку.

Теґ обстежив консоль зонда. Точно не іксіанська. Хоча принцип керування схожий. Закоротив систему збереження даних, стерши її вміст.

Кімнатне світло?

Пристрій керування біля дверей, ззовні. Він погасив світло, зробив три глибокі подихи. Рухлива пляма, вируючи, вибухнула в ніч.

Ті, що принесли його сюди, одягнені у громіздке вбрання, яке мало захистити їх від зимового холоду, ледь устигли обернутися в бік дивного звуку, коли рухлива пляма вразила їх.

Цього разу Теґ набагато швидше повернувся до нормального ритму часу. Зоряне світло показувало йому стежку, що вела схилом униз, крізь густий чагарник. Спершу ковзався і послизався на вбитому в болото снігові, тоді знайшов спосіб утримувати рівновагу, передбачаючи зміни місцевості. Кожен крок робив, знаючи, куди поставити ногу. Невдовзі опинився на відкритому просторі, що спускався в долину.

Вогні великого міста й гігантський чорний прямокутник будівлі поблизу центру. Він знав це місце: Айсай. Там перебували ляльководи.

«Я вільний!»

***

Був собі чоловік, який день у день сидів і дивився на вузьку шпарину, де з високої дерев’яної огорожі вийнято одну дошку. Щодня повз огорожу, з другого її боку, проходив дикий пустельний осел. Спершу у вузькій шпарині з’являвся ніс, тоді голова, передні ноги, довга коричнева спина, задні ноги, а врешті хвіст. Якось чоловік схопився з сяйвом прозріння в очах і гукнув усім, хто його чув: «Це очевидно! Хвіст є наслідком носа!»

Оповіді прихованої мудрості з Усної історії Ракіса

Від часу прибуття на Ракіс Одраде кілька разів ловила себе на тому, що згадує стародавню картину, яка займала чільне місце на стіні Таразиного помешкання в Капітулі. Коли надходив цей спогад, відчувала, що руки їй поколює, наче від мазка пензля. Ніздрі переповнював запах олійних фарб і пігментів. Емоції бушували, б’ючись об полотно. Щоразу Одраде випливала зі спогадів з новими сумнівами: чи є Шіана її полотном?

«Котра з нас насправді малює іншу?»

Це повторилося цього ранку. За стінами пентхаузу ракіанської Твердині, який вона займала з Шіаною, ще було темно. Тихо ввійшла аколітка, щоб розбудити Одраде і сказати їй, що Тараза невдовзі прибуде. Одраде глянула вгору, на м’яко освітлене обличчя темноволосої аколітки, і перед її внутрішнім зором спалахом постала