Френк Херберт - Єретики Дюни

болем з’явилася дивна ясність. Теґ виявив, що він здатен нібито відсунути свою свідомість від вторгнення. Цього болю зав­дано комусь іншому. Знайшов сховище, де мало що його торкалося. Був біль. Навіть агонія. Він приймав звіти про ці переживання. Це, вочевидь, частково було ефектом шеру. Він знав це і був вдячний.

— Думаю, ми його втрачаємо, — втрутився голос Матерлі. — Краще послаб.

Відповів інший голос, але його звук розвіявся, перш ніж Теґ зумів розпізнати слова. Зненацька зрозумів, що втратив пункт, куди міг закинути якір своєї свідомості. Тиша! Йому здалося, що він чує, як його серце швидко б’ється від страху, але не був цього певен. Усе було тишею, глибоким спокоєм, а за ним — нічого.

«Я ще живий?»

Тоді віднайшов серцебиття, але не мав певності, що воно його власне. Бум-бум! Бум-бум! Це було відчуття руху, але не звуку. Він не міг розпізнати його джерела.

«Що зі мною відбувається?»

У його візуальних центрах з’явилися слова — сліпуча білість на чорному тлі.

— Я зменшив до третини.

— Залиш так. Побачимо, чи зможемо прочитати щось із його фізичних реакцій.

— Він може нас чути?

— Не свідомо.

У жодній із Теґових інструкцій не йшлося, що зонд може виконати свою диявольську роботу за присутності шеру. Але вони називали це Т-зондом. Чи тілесні реакції можуть бути ключем до прихованих думок? Існували одкровення, які можна зондувати фізичними методами?

У візуальних Теґових центрах знову з’явилися слова.

— Він досі ізольований?

— Цілковито.

— Переконайся. Занур його трохи глибше.

Теґ спробував здійняти свідомість понад свій страх.

Я мушу зберегти контроль!

Що могло б відкрити його тіло, якби він не мав з ним контакту? Він міг уявити, що вони роблять. Його мозок зареєстрував паніку, але плоть не могла її відчути.

Ізолюй суб’єкта. Не залиш йому нічого, де він міг би помістити свою особистість.

Хто це сказав? Хтось. Почуття дежавю повернулося з пов­ною силою.

«Я ментат, — нагадав він собі. — Мій мозок і його робота — це мій центр». Він мав досвід і спогади, на які міг покладатися центр.

Біль повернувся. Звуки. Гучні! Значно гучніші, ніж слід.

— Він знову чує. — Це Яр.

— Як це можливо? — Тенор функціонера.

— Може, ти поставив надто низько. — Матерлі.

Теґ спробував розплющити очі. Повіки не слухалися. Тоді він згадав. Вони називали це Т-зондом. Це був не іксіанський пристрій. Це була якась річ із Розсіяння. Він міг точно встановити, де вона перехопила його м’язи та чуття. Це було так, наче якась інша особа ділить із ним його тіло, випереджаючи схеми реакцій. Він зумів простежити за роботою цього механізму вторгнення. Це був пекельний пристрій! Міг змусити його моргати, пердіти, сопіти, срати, сцяти — усе що завгодно. Міг наказувати його тілу так, наче він був не мислячою частиною власної поведінки. Йому лишалася роль спостерігача.

Його атакували запахи — огидні запахи. Не міг наказати собі насупитися, але подумав про те, щоб насупитися. Цього вистачило. Ці запахи викликані зондом. Зонд грався його чуттями, вивчав їх.

— Маєш досить, щоб його прочитати? — Тенор функціонера.

— Він ще чує нас! — Яр.

— Прокляття всім ментатам! — Матерлі.

— Діт, Дат і Дот, — сказав Теґ, називаючи лялечок-маріонеток зимового шоу зі свого дитинства на Лернеї багато років тому.

— Він розмовляє! — Функціонер.

Теґ відчув, що машина блокує його свідомість. Яр щось робив за консоллю. Та однаково Теґ знав: ментатська логіка підказала йому щось важливе. Ці троє були ляльками. Важливі лише ляльководи. Те, як рухалися ляльки, підказало йому, що роблять ляльководи.

Зонд продовжував своє вторгнення. Попри докладені зусилля, Теґ відчув, що його свідомість допасовується до цієї машини. Вона вивчає його, але й він вивчає її.

Тепер він зрозумів. Увесь спектр його чуттів можна було скопіювати в цей Т-зонд й ідентифікувати, поставити мітку, щоб Яр міг викликати її за потреби. Всередині Теґа існував органічний ланцюг реакцій. Машина могла його відстежити, наче зробивши дублікат. Шер і його ментатська опірність відштовхнули шукачів від його спогадів, але все інше можна було скопіювати.

«Воно не мислитиме, як я», — запевнив він себе.

Машина не стала б тим самим, що його нерви і плоть. Не мала б Теґ-пам’яті чи Теґ-переживань. Вона не була народжена жінкою. Не проходила пологовим каналом, аби з’явитися у цьому дивовижному Всесвіті.

Частина свідомості Теґа використала маркер пам’яті, підказуючи йому, що це спостереження виявило щось про гхолу.

Дункана було виціджено з аксолотлевого контейнера.

Це зауваження прийшло до Теґа разом із гострим щипанням кислоти на язику.

Знову Т-зонд!

Теґ дозволив собі розділити свідомість на окремі потоки й поплив разом із ними. Відстежував дію Т-зонда, далі обмірковував зауваження про гхолу і весь цей час прислухався до тієї трійці. Діт, Дат, Дот. Три ляльки дивно мовчали. Так, чекають, коли Т-зонд довершить свою справу.

Гхола: Дункан був продовженням клітин, що народилися від жінки, заплідненої чоловіком.

Машина і гхола!

Зауваження: Машина не може поділитися цим досвідом народження, їй доступна лише віддалена заміна, а при цьому, безперечно, втрачаються важливі особисті нюанси.

У цю мить відбувається те саме: машина оминає певні особ­ливості його самого.

Т-зонд узявся відтворювати нюхові відчуття. З кожним викликаним запахом у мозку Теґа прокидалися певні спогади. Він відчув високу швидкість Т-зонда, та його свідомість жила за межами цього шалено квапливого пошуку. Була спроможною обплутувати його певним викликаним так спогадом і тримати всередині стільки, скільки йому хотілося.

От воно!

Гарячий віск, який він крапнув собі на ліву руку, коли мав усього чотирнадцять літ і вчився у школі Бене Ґессерит. Оживив у пам’яті школу та лабораторію, наче в цю мить тільки це й було справжнім існуванням. Школа прилягала до Капітули. Вступивши туди, Теґ довідався, що в його жилах тече кров Сіони. Жоден ясновидець не міг вистежити його.

Побачив лабораторію, відчув запах воску — суміш штучних ефірів і природного продукту бджільництва. Бджіл розводили Сестри-невдахи, що не стали Превелебними Матерями, та їхні помічники. Він перенісся пам’яттю до миті, коли спостерігав за бджолами та людьми, зайнятими роботою в яблуневих садах.

Функціонування суспільної структури Бене Ґессерит здавалося дуже складним. Залишалося таким аж до моменту, коли його вдавалося розглянути крізь призму потреб: їжі, вбрання, тепла, зв’язку, навчання, захисту від ворогів (підмножина потягів до виживання). Щоб зрозуміти виживання Бене Ґессерит, потрібні були деякі уточнення. Сестринство займалося прокреацією не заради людства загалом. Жодної залишеної без нагляду расової плутанини! Прокреація потрібна для розширення своєї влади, для продовження існування Бене Ґессерит. Сестри вважали, що це достатня служба людству. Можливо, так і було. Прокреаційна мотивація була такою глибокою, а Сестринство таким скрупульозним.

Його атакував новий запах.

Він розпізнав мокру шерсть свого вбрання. Так воно пахло, коли він увійшов до командної капсули після битви під Понсіярдом. Запах наповнив його ніздрі, заодно викликавши інші: озону від інструментів у капсулі, поту