Луцій Анней Сенека - Моральні листи до Луцілія

Отож, оскільки філософія тричленна, почнімо з розмежування її моральної частини. Тут у свою чергу прийнятий був тричленний поділ. Перший розділ - це дослідження того, як визначити кожному своє, як оцінити, що чого варте; питання вельми корисне, бо що може бути необхіднішим, ніж дати оцінку тій чи іншій речі? У другому розділі йдеться про прагнення; у третьому - про вчинки. Бо й справді, перший твій крок - зважити, що чого варте; другий - погодити з тим свої прагнення і вгамувати їх; третій - домогтися того, аби твої прагнення і вчинки відповідали одне одному, аби в усьому ти зберігав злагоду з собою самим. Якщо бракуватиме чогось одного, то порушиться все інше. Що тобі з оцінки всіх речей, якщо занадто до чогось пориваєшся? Що тобі дасть, коли вгамуєш порив і приборкаєш пристрасті, але будеш безпорадним щодо самої дії: не знатимеш, коли, де і як тобі діяти? Одна справа - знати вагу й ціну речей, інша - дібрати відповідну мить, а ще інша - загнуздати порив і братися за діло, а не з розгону наштовхуватися на нього. Життя можна назвати злагодженим лише тоді, коли вчинок не суперечить пориванню, а поривання, зароджуючись у нашій душі відповідно до вагомості тієї чи іншої речі, то пригасає, то розпалюється залежно від того, наскільки та річ гідна, аби до неї пориватися.

Філософія природи ділиться на дві частини: одна охоплює речі тілесні, друга - безтілесні. Кожна з них у свою чергу поділяється, сказати б, на свої ступені. У тій частині, де йдеться про тілесне, розрізняємо передусім тіла, які творять, і ті, що від них походять; походять - начатки речей. Щодо розділу про начатки речей, то він, як дехто вважає, неподільний; а на думку інших - ділиться на вчення про матерію, про рушійну причину і про самі начатки.

Залишилося сказати про поділ тієї частини філософії, яка трактує питання, що пов'язані з розумом. Будь-яка мова може бути або суцільною, або поділеною між тим, хто запитує, і тим, хто відповідає. Для останньої прийнято назву гЬеіогіке, для першої - (Ііаіекііке. Риторика дбає про слова, про їхнє значення та порядок. Діалектика ділиться на дві частини: одна з них присвячена словам, друга - їхнім значенням; отже, йдеться про те, що є предметом мовлення, і про вислови, якими здійснюється мовлення. А далі - незчисленні розділи і однієї, і другої частини. Отже, тут я зупинюсь і

...стисло скажу лиш про найголовніше .

В іншому разі, коли б я захотів ділити ті частини на частини, то вийшла б ціла наукова книга. Я не хочу відстрашувати тебе, найкращий з-між людей Луцілію, від читання подібних досліджень, тільки б усе прочитане ти тут же пов'язував із звичаями. Погамовуй їх, а млявість - розворушуй, вільність - приструнчуй, зухвалість - приборкуй, пристрасті, як свої, так і чужі, всіляко притлумлюй. А хто дорікне тобі: «Скільки можна розводитися про одне і те ж саме?» - на питання дай відповідь питанням: «А скільки можна звертати на манівці одні й ті ж самі?» Хочете позбутися ліків, не позбувшись болячок? Отож повторятиму ще й ще, і тим більше наполягатиму, чим більше будете впиратися. Ліки починають допомагати тоді, коли отерпле тіло, що мовби стало чужим, знову болем озивається на дотик. Хоч вуха затикайте, а я все одно надокучатиму вам рятівними словами. Ану ж колись таки дійде до вас невлесливе слово, а що не хочете слухати правди поодинці, то слухайте її всі разом. Доки розсуватимете межі своїх володінь? Для одного власника тісним є поле, на якому б розмістився цілий народ! До яких обріїв простиратимете орні землі, якщо вас не задовольняє нива, яка своєю розлогістю не поступається цілій провінції? Славетні ріки пропливають нині через приватні посілості; великі потоки, що служать границями для великих народів, тепер у вашій власності - від витоків аж до гирла! Але й того вам мало, якщо обширами своїх володінь ви не охопили ще й морських безкраїв, якщо ваш управитель не видає розпоряджень по той бік Адріатичного, Іонійського чи Егейського моря, якщо острови, оселі могутніх володарів, не видаються вам якимсь дріб'язком серед усіх ваших маєтностей. Посідайте хоч які неозорі простори, хай вашою нивою буде те, що колись називалося державою, привласнюйте собі, що лиш можете,- чужого все ж буде більше.

Тепер я звертаюсь до вас, чия марнотратність така ж неосяжна, як їхня захланність! До вас промовляю! Чи довго ще не буде жодного озера, над яким не височіли б вежі ваших заміських палаців? Чи довго ще не буде ріки, чиїх берегів не видно з-за ваших будівель? Тільки-но десь проб'ється гаряче джерело, там одразу й гніздиться ваша розкіш. Де б лишень не вигнувся затокою морський берег, там-таки й закладаєте підвалини і, захланні вже тільки на рукотворну землю, женете море ген до обрію(6). Та хоча повсюди відсвічують крівлі ваших домів - то на шпилях гір, відкіль видно й суходоли, й моря, то на рівнинах, змагаючись у стрімкості з гірськими вершинами, хоч скільки б ви споруджали тих осель, і величних, і чудових,- кожен з вас посідає лиш одне, та й то крихітне тіло. Навіщо вам стільки спалень? В одній же кладетесь до сну! Де вас нема, там усе не ваше.

Врешті, перейду до вас, чия бездонна, невсипуща ненажерність перетрушує суходоли й моря. Не шкодуючи сил, виловлюють для вас поживу то гачками, то сильцями, то різного роду сітями й тенетами. Жодне створіння не знає спокою, хіба те, що вже приїлося вам. Скільки ж то з тих страв, що їх приготувала для вас не одна пара рук, скільки ж то з усіх тих наїдків ви можете спожити? От хіба лизнете щось натомленим від насолод язиком. Скільки ж то тієї дичини, впольованої з такою небезпекою для життя, посмакує вимучений нестравністю і нудотою господар? Скільки ж тих устриць, що їх привозять із такої далини, ковзне у його невситиме черево? Хіба ж не розумієте, нещасливці, що ваша захланність набагато більша, ніж те ваше черево?.. Все це, Луцілію, говори іншим, аби, говорячи, і самому слухати; пиши іншим, аби, поки пишеш, самому читати. Все пов'язуй із звичаями, все скеровуй на приборкання шалених пристрастей. Вчись не для того, щоб знати більше, а для того, щоб знати краще.

Бувай