Ден Браун - Інферно

сказати, але не спромігся й звуку видати. Сієнна швидко обшукала кишені Ферріса, витягнула його телефон і гаманець і, швидко поклавши їх до власної кишені, знову кинула на лікаря вбивчий погляд.

Цієї миті якась літня італійка проштовхнулася крізь натовп і сердито закричала на Сієнну.

— L’hai colpito al petto! — І жінка зробила енергійний жест, притиснувши кулак до грудей.

— Ні! — відрізала Сієнна. — Від штучного дихання він помре! — Вона обернулася до Ленґдона. — Роберте, нам треба вшиватися звідси. Негайно.

Ленґдон поглянув униз на Ферріса, який відчайдушно й благально вчепився в нього поглядом, наче намагаючись передати щось важливе.

— Ми не можемо кинути його ось так! — мовив Ленґдон із ноткою паніки в голосі.

— Повір мені, — сказала Сієнна. — Це не серцевий напад. І ми тікаємо. Негайно!

Натовп оточував їх дедалі щільнішим кільцем, і деякі туристи вже гукали по допомогу. Сієнна вхопила Ленґдона за руку й несподівано сильно потягнула його геть від хаосу, на свіже повітря балкона.

На якусь мить Ленґдона засліпило — то сонце сідало за західний край майдану Сан-Марко, заливаючи увесь балкон золотистим світлом. Сієнна повела Ленґдона ліворуч терасою другого поверху, звиваючись поміж туристів, що вийшли на балкон помилуватися копіями коней Сан-Марко.

Вони кинулися бігти вздовж фасаду базиліки й побачили лагуну. У ній увагу Ленґдона привабив дивний силует — надсучасна яхта, схожа на якийсь футуристичний військовий корабель.

Не встиг він замислитися, що то могло бути, як Сієнна знову різко звернула ліворуч, огинаючи по балкону південно-західний кут базиліки в напрямку Паперових дверей — прибудови, яка сполучала базиліку з Палацом дожів; двері назвали так через те, що на них чіпляли укази, аби їх читала публіка.

«Не серцевий напад?» Образ чорно-синіх грудей Ферріса й досі не йшов у Ленґдона з голови, і йому раптом стало страшно почути з вуст Сієнни справжній діагноз. Більше того, схоже, щось змінилося й Сієнна більше не довіряла Феррісу. «Може, саме тому вона й намагалася раніше піймати мій погляд?»

Сієнна раптом різко загальмувала, зупинилася і, перегнувшись через елегантну балюстраду, вдивилася в оточений аркадами шматочок майдану Сан-Марко далеко внизу.

— Чорт забирай, — сказала вона. — Ми — на більшій висоті, аніж я гадала.

Ленґдон витріщився на неї.

— Ти що, здумала стрибнути?

На обличчі Сієнни з’явився переляканий вираз.

— Ми не можемо дозволити їм спіймати нас, Роберте.

Ленґдон повернувся до базиліки й придивився до важких дверей із кованого заліза та скла, розташованих прямо позаду них. Туристи заходили й виходили, і якщо розрахунок Ленґдона виявиться правильним, то вони, пройшовши крізь ці двері, знову опиняться в музеї з тильного боку церкви.

— Вони перекриють усі виходи, — сказала Сієнна.

Ленґдон швидко обдумав усі варіанти втечі й зупинився

лише на одному.

— Здається, я дещо помітив усередині, і це може допомогти нам розв’язати проблему.

Іще навіть не встигнувши осмислити те, що він щойно задумав, Ленґдон швидко повів Сієнну назад до базиліки. Вони обминули музей по периметру, намагаючись залишатися невидимими посеред численних туристів, багато хто з яких уже зацікавлено поглядав по діагоналі через відкритий центральний неф туди, де довкола Ферріса почалася штовханина. Ленґдон встиг помітити сердиту італійку, яка показувала двом військовим на балкон, вочевидь, розповідаючи, у якому напрямку вони із Сієнною втекли.

«Маємо поспішати», — подумав Ленґдон, уважно обдивляючись стіни, і нарешті помітив те, що шукав, біля великої експозиції гобеленів.

Пристрій на стіні був жовтого кольору й мав червоний застережний напис: «ALLARME ANTINCENDIO».

— Пожежна сигналізація? — спитала Сієнна. — Оце і є твій план?

— Ми зможемо вислизнути разом із натовпом. — Ленґдон простяг руку й схопився за важіль сигналізації. І нічого не сталося. Спершу зробивши, а потім уже подумавши, пін рвонув важіль униз і побачив, як механізм акуратно розчавив маленький скляний циліндрик усередині.

Але суцільного гармидеру з диким завиванням сирен, на який сподівався Ленґдон, так і не сталося.

Тиша.

Він смикнув знову.

І знову тиша.

Сієнна глянула на нього так, наче він схибив.

— Роберте, ми — в кам’яному соборі, напханому туристами! Ти гадаєш, що ця пожежна сигналізація спрацює навіть тоді, коли якийсь хуліган-жартівник...

— Аякже! Протипожежні закони в Сполучених Штатах...

— Ти в Європі. Ми маємо менше правників, аніж у США. — Вона показала Ленґдону за спину. — А часу маємо ще менше.

Ленґдон обернувся до скляних дверей, крізь які вони щойно проскочили, і побачив двох військових, що поспішали з балкона, обдивляючись усе довкола чіпкими очима. Ленґдон упізнав одного з них — то був той самий мускулистий агент, який вистрелив у них, коли вони тікали з будинку Сієнни на трициклі.

Майже не маючи вибору, Ленґдон та Сієнна вислизнули з поля зору переслідувачів і заскочили до критих спіральних сходів, які спускалися до першого поверху. Добігши до сходового майданчика, вони сховалися в затінку сходового колодязя.

У храмі кілька військових стояли на варті біля виходів і пильно вдивлялися в натовп.

— Якщо ми вийдемо з колодязя, то вони нас помітять, — сказав Ленґдон.

— Ці сходи ведуть іще нижче, — прошепотіла Сієнна, кивнувши на ланцюг із табличкою «ACCESSO VIETATO», що перегороджував сходи під ними. А за ланцюгом сходи спускалися ще крутішою спіраллю й зникали в непроглядній темряві.

«Негарна ідея, — подумав Ленґдон. — Мабуть, там підземелля, що не має виходу».

А Сієнна вже перебралася через ланцюг і намацувала шлях у темряві.

— Тут відчинено, — прошепотіла вона знизу.

Ленґдона це не здивувало. Підземелля базиліки Сан- Марко відрізнялося від багатьох схожих будівель тим, що було такою собі каплицею з регулярними богослужіннями у присутності мощей святого Марка.

— Схоже, я бачу природне світло! — прошепотіла Сієнна.

«А хіба таке можливе?» Ленґдон спробував пригадати попередні відвідини цього святилища й здогадався, що Сієнна, вочевидь, бачила lux eterna — електричне світло, що безперервно горіло над гробницею святого Марка в центрі склепу. Утім, зачувши, як згори до них наближаються, гупаючи, кроки, Ленґдон облишив роздуми. Він швидко переступив через ланцюг, намагаючись не зачепити його, намацав долонями шорстку поверхню кам’яної стіни, проминув поворот — і зник унизу.

Сієнна чекала на нього біля підніжжя сходів. За нею в темряві ледь виднівся склеп. То була приземиста підземна камера з лячно низькою стелею, яку підтримували стародавні колони та цегляні арки. «На цих підпорках покоїться вага всієї базиліки», — подумав Ленґдон, на якого вже накочувався напад клаустрофобії.

— Я ж