Максим Іванович Кідрук - Жорстоке небо

(…літак не можна випускати неготовим!)

— «Прогрес» — це ж те бюро, де спроектовано двигуни «44-го»? — сама в себе запитала Діана.

Вона намагалась зібрати воєдино все, що дізналась про катастрофу батькового літака, починаючи з прибуття до Парижа, проте думки вислизали, неначе граючись з нею в хованки, а при кожній спробі зосередитись у голові, замість літака, поставав образ батька, із запаленими очима, недобре перекривленим обличчям і притиснутим до вуха засмальцьованим від неперервних розмов мобільним телефоном, який тупцює посеред просторої вітальні в одній піжамі і домашніх капцях.

Що зробив би твій батько, Діано?..

Здавалося, останні слова хтось прошепотів над її вухом.

Діана рвучко відкинула ковдру, встала з ліжка, пересіла за стіл і ввімкнула комп’ютер. Дочекавшись, коли запрацює Інтернет, зайшла на сайт expedia.com і після кількох хвилин пошуку визначилась із маршрутом з Києва до Парижа. На завтра прямих перельотів не лишалося, а тому Діана вибрала пропозицію «British Airways» із пересадкою в лондонському аеропорту Хітроу. Літак рейсу BA 883 відправлявся з Києва завтра, 19 лютого, о 15:55 і прибував до британської столиці о 17:25 за місцевим часом. Літак наступного рейсу, BA 326, вирушав з Лондона до Парижа о 20:40 і прибував до аеропорту ім. Шарля де Голля о 22:40 за французьким часом. Вказавши на сторінці оплати контактні дані та номер кредитної картки, Діана придбала електронний квиток.

Вона подумала про те, що знову змушена залишати малюків на Гену, про те, що їй, напевно, доведеться повернути в магазин туфлі від Антоніо Б’яджі (добре, що не встигла їх заносити), оскільки інакше вона не матиме за що жити й харчуватись у Франції. Та все це не мало ні найменшого значення. Бо так би зробив її батько.

Потому Діана зателефонувала Марселю:

— Завтра ввечері я прилітаю до Парижа.

Вона очікувала розпитувань, побоювалась, що Лакруа неправильно її зрозуміє.

Дарма. Француз відразу здогадався про справжню мету приїзду.

— Хочеш поговорити з пілотом? — по голосу відчувалося, що Марсель спав, але разом із тим він анітрохи не сердився, що його розбудили.

— Так.

— О’кей, — серйозно проказав чоловік. — Без проблем. Я все влаштую.

— Дякую, Марселю.

— Ет, дрібниці! Скинь мені повідомлення з номером рейсу — я зустріну тебе.

50

Вирішивши летіти до Франції, Діана заспокоїлась і проспала ніч без сновидінь.

Відразу після шостої ранку — як завжди — її розбудив Данило. Карапуз причалапав зі спальні, став біля дивана, на якому відпочивала мама, і, лепечучи «Ана, авай, авай!» (Діано, вставай, вставай!), взявся длубатися пальцем у маминому вусі.

За хвилину після пробудження неспокій і сум’яття повернулися. Діана не могла позбутися відчуття, що із записом розмов рейсу 1419 щось дуже, дуже негаразд. Увесь час, поки годувала хлопчаків, доки збирала і вдягала їх перед походом до дитячого садка (Артем упирався та капризував, придумуючи які завгодно відмовки, аби не йти; їй вдалося переконати сина, тільки пообіцявши, що після дитсадка його забере до себе Гена і дозволить погратися в танчики), Діана думала про відсутність гуркоту від зіткнення турбіни зі снігоочисником. Це не припущення і не гіпотеза — це очевидний факт, який поки що нічого не пояснює, лише переобтяжує й ускладнює справу, але який водночас занадто реальний, щоб його можна було відкинути чи проігнорувати. Вона пригадувала обгорілий фіксатор польотних даних, незнайомця, що блукав летовищем через кілька годин після аварії (про якого забула нагадати Марселю), дивну поведінку Авер’янова, несподіване і таке поквапливе відсторонення її від розслідування — й учорашня невпевненість помалу зникала. Щось відбувається; можливо, не зовсім пов’язане з катастрофою, але таке, що точно стосується літака її батька.

Відвівши синів до дитячого садка, Діана зателефонувала Гені і попередила, що йому доведеться знову забрати хлопчаків до себе, бо вона на кілька днів повертається до Франції. Чоловік був тверезим і, здавалося, зрадів її проханню. Він не набридав із запитаннями, лише на завершення розмови несміливо поцікавився, чи Діана їде у відрядження, чи… в особистих справах. Вона й сама не знала, під яку категорію потрапляє її поїздка, проте чоловіку відповіла, що їде працювати. Після того Гена сухо попрощався, пообіцяв, що вчасно забере малих із дитсадка, і запевнив дружину, що їй немає про що хвилюватися.

Діана сумнівалась, що їй вдасться не турбуватись про Даню й Артема, але й не помітила, як дорогою додому роздуми про катастрофу «ААРОНа 44» повністю витіснили з голови всі інші думки та турботи. Напевно, вперше за останні чотири роки вона не думала про дітей. Діяльність воскрешала в ній жагу до справжнього, повноцінного життя, де є місце для розваг, активного відпочинку, нових знайомств і романтики… хоча цього Діана також не помічала.

51

19 лютого 2013, 10:32 (UTC +2) Микільська Борщагівка, Київ

До поїздки в аеропорт залишалось трохи часу. Повернувшись із дитсадка, Діана знову взялась перечитувати стенограму розмов у кабіні «ААРОНа 44». Якби хтось спитав, вона б не пояснила, навіщо це робить. Сьогодні ввечері вона опиниться в Парижі, завтра-післязавтра, якщо пощастить, поговорить з Радиславом Ротком і отримає відповіді на всі запитання. Та, попри це, Діана не відлипала від файлу з розшифруванням. Ще вчора ввечері під час розмови з Марселем у неї виникло відчуття, начебто вона намацала нитку, що приведе до розгадки і дасть змогу довести, що запис розмов рейсу 1419… «Який? — Діана обірвала власні роздуми. — Неправильний? Підроблений?» Безглуздя! Очевидно, що підробити запис пілотських розмов нереально. По-перше, це складно в технічному сенсі. По-друге, на записі, крім власне реплік пілотів, чути голос Бруно Пішо, диспетчера, який стежив за зниженням «ААРОНа 44», тож, якби запис підробили, диспетчер відразу вловив би різницю і повідомив слідство, що його слова на записі не відповідають тим, які він промовляв насправді. По-третє, підробляти запис нерозумно, поки живий хоч один із пілотів.

І все ж була зачіпка, котра могла — Діана не могла навіть припустити, що в неї настільки розвинена інтуїція, — відкрити очі на те, що не так у файлі flight_FC1419_last_2_minutes.mp3.

Жінка вгризалась очима у відкритий файл із розшифруванням розмов пілотів і згадувала вчорашній діалог із Марселем. Вона запитала, що той думає про розшифрування, на що француз відповів, що «через снігопад Радислав занадто пізно побачив снігоочисник», що він побачив «Øveraasen» о 22:04:09.17, приблизно за десять секунд до зіткнення, а потім… Що він сказав потім? Діана прикусила губу і наморщила лоба, намагаючись відновити