Олена Гриб - Королева острова Мрій. Чужі береги, Олена Гриб

15.2

 

– Є ще заперечення, дикунко? – Складалося враження, що мої неприємності вплинули на Айлона позитивно, підняли його бойовий дух, зміцнили самооцінку. – Тобі від мене нікуди не дітися, сама бачиш. Декому на роду написано бути додатком. Гей! Слухай уважно. У тебе лише три завдання. Перше: мій рід має продовжитися, тож ти знайдеш мені молоду здорову жінку з нащадків лаорнійців, бажано не одну. Друге: ти ніколи мене не зрадиш, хоч як би сильно тобі цього хотілося. Третє: ти не обговорюватимеш мої накази. Твоя справа – їх передавати. Натомість я подарую тобі владу, якої ти не бачила ніколи в житті. Скажімо, віддам цей острів у особисте користування. Влаштовує?

– Ні.

– Чудово. – Айлон навіть не прислухався до відповіді. – Отже, вранці… Що? В якому сенсі – ні?

Біле вітрило востаннє майнуло на горизонті. З його зникненням щось обірвалось і всередині мене.

– Не хочу, володарю. Я допоможу, чим зможу, та й усе.

– Дурниці, всі хочуть. Не зли мене, дикунко! Ми вже розібралися, що ти не особлива.

Як же він помилявся… Я була особливою в найгіршому значенні слова. І я не могла виконати його завдання. Відтепер я збиралася жити лише для себе.

– Я не допомагатиму тобі гратися у війну.

– Ти говоритимеш від мого імені доти, доки я не знайду когось кращого або не вивчу вашу мову, – різко оголосив Айлон. – Війна – забава для чоловіків, навіть не думай у це влазити. Йди спати. Вранці ти станеш королевою.

– Чому не президентом? Тобі ж хотілося подивитись на демократію!

Він насупився, ніби всерйоз обмірковуючи цей варіант,

– Армія урлуків не поєднується з демократією, – сказав після паузи. – Це моє рішення. Йди.

Я і не пішла, і не заснула. Ми сиділи кожен на своєму валуні і думали про дурниці. Тобто я думала. Що відбувалося в голові лаорнійця, було для мене загадкою. Він вдивлявся в далечінь із дивним спокоєм і жодного разу не повернувся до мене. Його заспокоював гуркіт прибою… Напевно. Не хотілося припускати, що Айлона захопила  якась часова аномалія.

Світанок приніс туман, скупчені на обрії грозові хмари і повну плутанину в думках. Людину можна примусити багато до чого, але силою дати владу? Абсурд. Скоро лаорнієць зрозуміє це. У нього ще кров вирує після давньої війни, які тут адекватні роздуми?

– Чому? – Айлон стрепенувся з першим і єдиним променем сонця, що сховалося за штормовим фронтом.

– Це не моя мрія, – без роздумів відповіла я, ніби ми не переривали розмову на години. – Нехай люди ненавидять когось іншого.

– Але мені треба, щоб мене розуміли. Змирись.

– Вибери когось так! – Мені хотілося позіхати, а не доводити елементарні речі. – Джиммі дуже кмітливий і комунікабельний.

– Не хочу тебе вбивати, – пролунало зі щирою турботою. – Я не витримаю два ментальні зв’язки, у мене мозок закипить.

– А розірвати не варіант? – спалахнула я, бо досі й не припускала, що він не блефує.

– Є значно простіші та гуманніші способи тебе позбутися, – співчутливо поінформував Айлон. – Щодо цього можеш не хвилюватися.

– Зв’язок розірвати!

– Якби міг, то спілкувався б із іншими без допомоги. Ми пов’язані, дикунко. Але хіба я не щедрий на компенсацію?

Я закипіла до критичної позначки, проте щось у тоні лаорнійця завадило відкинути обережність і вдатися до оздоровчого скандалу. Я замислилась… І уявила себе на місці Айлона.

Ось я на вершині, у мене все чудово і скоро стане ще краще. Я будую грандіозні плани, почуваючись найрозумнішою людиною в світі, а вони раптом провалюються! Зникає все, що я знала, любила, берегла… Є тільки я – і світ, не схожий на колишній. Я не розумію його, він не розуміє мене… І я, горда, балувана увагою королева, благаю про допомогу першого-ліпшого дикуна, а він верне ніс. Я прошу, як умію! Мені це природою не дано, але я намагаюсь! Я – та, що оцінила армію вище за сім’ю, і я намагаюся порозумітися, не починати нове життя з ворожнечі! Мого минулого немає. Я бачила його смерть, тому не можу ризикувати сучасністю. А зухвалий дикун провокує, насміхається, зачіпає зранені почуття… Я стискаю зуби і терплю. Чи надовго мене вистачить? Може, й справді його відбракувати? А потім другого, третього, десятого? Зрештою хтось підійде моїм вимогам.

– Краще поговоримо пізніше, – запропонувала я. – Будь-яке завдання має кілька рішень.

– Так, має, але друге мені неприємне. Хоча, якщо наполягатимеш…

Голова йшла обертом від неспання, хвилювань і перепадів атмосферного тиску. Гроза наближалась, і я поспішила піти з пляжу, не переймаючись тим, чи йде Айлон слідом. Поки капітан Маркос не очухався, ймовірність отримати кулю з-за рогу різко знизилася. Ризик, звичайно, є, але я на це не зважала б. Остров’яни не звикли виявляти ініціативу, без ватажка вони смирні.

На підході до будинків я озирнулась. Лаорнієць залишився наодинці зі стихією.

Впертий!

«Він використовує мене і не приховує цього. Він чесний. Я ніколи не чекатиму від нього відданості та довіри. Він підтримає, поки йому це вигідно, і позбудеться, втративши потребу. Ми в рівних умовах. Я навіть у вигідніших, тому що не повірю жодній обіцянці й піду, тільки-но з’явиться така можливість, без прощань, вибачень і жалів», – роздумувала я, стоячи на ґанку і прислухаючись до стуку перших крапель дощу.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍