Олена Гриб - Королева острова Мрій. Чужі береги, Олена Гриб

– Добити?

Я не знала, питав він чи погоджувався. Та й яка різниця? Навіть якщо розсіяти капітана Маркоса силою думки, «Принцеса півдня» не поверне назад.

– Ти впевнена, дикунко? – наполягав Айлон. – А як же ваші з ним дружні розмови про мене? Ви не схожі на ворогів. Але якщо ти точно цього хочеш…

– Дружні?! – Мене навідала фантастична ідея. – Ти про кого, повелителю? Про ді Крайна?! Великий, сивий, весь у плямах від опіків? Він на кораблі?

Лаорнієць демонстративно поколупався у вусі.

– Тож його вбивати не треба? – запитав саркастично.

– Він там? Яким дивом?

– Дива для пересування по воді називають човнами, – повчально мовив Айлон. – У нашому випадку твій друг скористався шлюпкою і тим прикрим фактом, що його конкурент нетранспортабельний. Тебе, я так розумію, запросити забули… Смішно. За десять тисяч років нічого не змінилося.

В мене не залишилося енергії ні на гнів, ні на сльози. Всередині розросталася порожнеча… Вона поглинула мене повністю і беззастережно, забрала всі радісні моменти минулого, залишила лише присмак гіркоти та жалю про те, що я чогось чіпляюсь за своє нікому не потрібне життя.

З абсолютною байдужістю я спостерігала за вітрилами, що зникали вдалині. Вони довго погойдувалися в блідому світлі місяця… Здавалося, варто зробити кілька кроків і простягнути руку, щоб упіймати корабель, іграшку хвиль, загнати назад у бухту!

Я й пальцем не ворухнула. Стояла нерухомо, дивилася на «Принцесу півдня» як на щось ефемерне і думала про те, що історія циклічна. Це нормально. Ді Крайн і без того протримався надто довго. Поруч зі мною в людях прокидаються найгірші сторони, це закон природи.