Рія Вайсен - Перехресниця Долі, Рія Вайсен

— Добре, про це потім поговоримо, — кивнув Антаїр, але воду з фляги злив. — Тільки у випадку чого, платиш за переплаву ти, вуханю.

— Заплачу, аби не хитатися по морозу до вірної гибелі, — прогарчав Індгарт.

— Сам сказав. Добре, Арніко, що далі?

— Тепер засипай порошок у флягу. Швидше, чим довше трави обдуває вітер, тим менше у них буде сили. Інде, – вона схопила його здоровою рукою й вдивилась в розширені горіхові очі, – дякую.

— Щось ще?

— Так, — кивнула, — візьми, будь-ласка, в нагрудному кармані мого плаща марлю.

— На який біс тобі марля в дорозі, жінко? — здивувався Антаїр.

— Тому що я жінка? — хмикнула Арніка й підморгнула йому. Він смикнувся й відвернувся. Індгарт закотив очі. — Добре, Інде, трьох ліктів вистачить. Антаїре, тепер намащуй рану всім, що є у флязі, Індгарт потім замотає.

Антаїр мовчки кивнув й висипав пригоршню набухлої зеленої субстанцій на вкриту пухирями шкіру. Арніка зціпила зуби, аби не закричати.