Теодор Драйзер - Стоїк, Теодор Драйзер

Він почекав секунду, але Ейлін не відповіла.

— Слухайте, місіс Ковпервуд, я не прошу вас зробити по­слугу мені, — продовжував він. — Подумайте про себе. Звичайно, тіло вашого чоловіка можна перевезти в якесь бюро похоронних процесій і поховати будь-де, якщо ви цього хочете. Але чи впевнені ви в цьому? Як ви розумієте, преса може довідатися від мене або в похоронному бюро, що сталося з тілом. Ще раз, і останній раз, заради вас же самої, я прошу вас: подумайте, бо якщо ви не зміните своєї думки, я сам потурбуюся про те, щоб уже завтра вся ця історія була в газетах.

Він замовк, чекаючи і розраховуючи почути більш людяну відповідь. Але в телефоні клацнуло, і він зрозумів, що Ейлін повісила слухавку. Тоді він сказав Джеймісону:

— Ця жінка зараз просто несамовита. Нам доведеться взяти все у свої руки й діяти за неї. Слуги містера Ковпервуда так любили його, що, я певен, ми легко домовимося з ними і зможемо перенести тіло в будинок без її відома, і воно залишатиметься там, доки не буде поховане належним чином. Це ми можемо і повинні зробити. Ми маємо не допустити такої трагедії.

І, взявши капелюха, доктор Джеймс попрямував до виходу, але спочатку глянув на Береніс, що вже отямилася, і попросив її залишатися в своєму номері, чекаючи на його повідомлення.

— Не впадайте у відчай, Береніс. Повірте мені, все влаш­тується як треба і без зайвого шуму. Це я вам обіцяю, — і він приязно потиснув їй руку.

Першим кроком доктора Джеймса було перевезти тіло Ковпервуда до похоронного бюро, що було поруч із готелем. Потім він розпитав Джеймісона про слуг Ковпервуда. Певно, знайдеться один чи другий, на чию допомогу можна розраховувати. Він був упевнений, що не можна відступити перед Ейлін. Можливо, доведеться перевищити права лікаря, але іншого виходу немає. Він уже давно зрозумів, у чому суть її негараздів з Ковпервудом. Так, він бачив, що вона глибоко любила чоловіка, але настільки ревнувала його на кожному кроці, що перетворила свою мрію про щастя на джерело муки.

Як не дивно, саме в цю важку хвилину до Джеймісона зателефонував якийсь Бакнер Карр, старший дворецький Ковпервудів, що служив у них ще з часів Чикаґо. Як виявилося, він хотів сказати Джеймісону, що смерть містера Ковпервуда для нього велике горе. Крім того, він чув телефонну розмову місіс Ковпервуд, чув украй несправедливі звинувачення свого чоловіка з її боку, а найжахливіше те, що вона навіть не дозволяє внести його до його власного будинку. Тому він хоче запропонувати свої послуги, аби відвернути таку трагедію.

Коли доктор Джеймс повернувся до готелю, то Карр уже був у Джеймісона, і він виклав їм обом свій план дій. Він уже розпорядився приготувати тіло до похорону, замовити належну труну й чекати подальших розпоряджень. Тепер питання — коли можна буде перенести тіло до будинку і чи будуть там слуги, що допоможуть потай прийняти труну і безшумно перенести його до відповідної кімнати, так щоб місіс Ковпервуд нічого не знала, принаймні до наступного ранку. Чи вважає Бакнер Карр, що це можна буде зробити без пере­шкоди? Карр відповів, що він зараз повернеться до особняка Ковпервудів, а години за дві зателефонує і скаже, чи можливо здійснити все, про що говорив доктор Джеймс. Після цього він пішов і майже за дві години повідомив по телефону, що найзручніший час між десятою вечора і першою ночі; усі слуги готові допомогти, у будинку буде темно й тихо.

Тож о першій годині, як і було домовлено, тіло Ковпервуда у труні було перенесене до будинку Ковпервудів. Карр мовчки патрулював безлюдну вулицю. Віддані слуги приготували зал на другому поверсі для труни з тілом їх колишнього хазяїна. Поки багато оздоблену труну вносили, один із слуг вартував біля дверей Ейлін, прислухаючись до найменшого шороху.

Так у нічній тиші, без парадних церемоній похоронна процесія з тілом Френка Алджернона Ковпервуда знову поєднала його з Ейлін у їхньому власному будинку.

Розділ 71

Ніякі тривожні думи й сновидіння стосовно того, що відбувалося вночі в будинку, не турбували Ейлін, доки ранкове світло не розбудило її. Хоча зазвичай вона любила не поспішати вставати з ліжка, але зараз, почувши шум, наче щось важке впало на підлогу на балконі внизу, і побоюючись за дорогоцінну грецьку статую, яку Френк купив зовсім недавно, вона встала і зійшла по сходах, що вели на балкон. Огледівшись, вона минула великі подвійні двері, що ведуть до зали, і направилася прямо до нової статуї, але та виявилася цілою і неушкодженою.

Одначе, коли Ейлін повернула назад, то наблизившись знову до дверей зали, вона здригнулася, уздрівши посередині величезної зали великий довгий ящик, увесь задрапірований чорним. Холодне тремтіння пройшло по тілу Ейлін, і якийсь час вона стояла, не в змозі поворухнутися. Потім повернулася, наче хотіла втекти, але зупинилася, повільно підійшла до дверей і застигла на порозі, здивована і навіть злякана. Труна! Господи! Ковпервуд! Її чоловік! Холодний труп! Він усе-таки прийшов до неї, хоча вона відмовилася прийти до нього, коли він був живий!

Непевними кроками, сповнена каяття, вона підійшла подивитися на його холодне, сковане смертю тіло. Яке високе чоло! Яка шляхетна, гарна голова! Хвилясте каштанове волосся, досі не посивіле! Ці владні риси, що так добре їй знайомі! Увесь його вигляд говорить про силу, розум, геній, що весь світ безперечно визнав за ним вже на самому початку! А вона відмовилася прийти до нього! Ейлін заціпеніло стояла — жалкуючи про щось — про його помилки, про свої. А ці безконечні, несамовиті сварки, що точилися між ними. І все-таки — ось він тут, нарешті вдома! Удома!

Але раптом її охопив гнів: дивно, загадково, врешті він опинився тут всупереч її волі? Хто і як приніс його сюди? Коли? Адже тільки напередодні ввечері вона наказала слугам замкнути всі двері. І одначе він тут! Зрозуміло, його, а не її друзі й слуги об’єдналися, щоб зробити це для нього. А тепер, звичайно, усі розраховують, що вона змінить своє ставлення, а відтак він буде похований з пошаною, як і личить видатній людині. Іншими