Сергій Лук'яненко - Лицарі сорока островів, Сергій Лук'яненко

Ненависть зробила мене розумнішою.

— Як довго він гасне, сволота?

- Півциклу.

Мій меч притулився до горла Екскурсовода так швидко, що на підлогу впало кілька шоколадних пір'їн.

- Переведи на наш час!

— Шість-вісім годин, — неохоче сказав прибулець.

- Де він?

— За стіною, — з пригніченим мені глузуванням сказав Екскурсовод. — Стіна піднімається за сигналом пульта. Пульт знеструмлений.

Я безпорадно глянув на хлопців. І побачив Тимура з випромінювачем чергового лотанця у руці.

- Динаміту немає, обійдемося цим, - сказав він. — Що тут можна натиснути?

…Стіну розбило ще ефектніше, ніж вхідну діафрагму. Можливо, Тимур випадково дав велику потужність?

За понівеченою сталлю була зовсім маленька кімната. З полицями по стінах, де безладно лежали одяг і валізи, пов'язані шпагатом книги і портативні магнітофони. І кілька фотоапаратів у шкіряних чохлах.

У центрі кімнати, мерехтячи зеленувато-блакитним світлом, плавало без жодної опори кругле дзеркало метрового діаметру.

Обпалюючись об гарячий метал, я забрався до кімнати. Підійшов до колу, що світилося.

Це було не дзеркало. Тремтлива плівка, повітря, що коливається, хмарка кольорового пилу. Зибке коло, за яким гойдалися темні соснові гілки і стовбичилася жовтіючи осіння трава. Невловима грань, за якою був крутий схил, що спускався до шосе, і сонце, що заходить, відбивається в прозорому пляшковому уламку.

- Він? - прошепотів я.

Екскурсовод був поруч - його втягли за мною Кріс та Тимур.

- Він.

- Як користуватися?

- Просто увійти.

Увійти! Просто увійти! І повернутись на Землю! Мене охопив сміх. Я торкнувся пальцями мерехтливої ​​плівки і відчув холод земного вітру. Він пахне восени цього вечора. Він поряд, за межею гіперпереходу. Вітер не хоче вриватися в задушливі каюти корабля, він чекає на нас. Ми прийдемо.

— Кільце звужується, Дімо, — Кріс торкнувся мого плеча.

Я здригнувся. Так, обручка стала сантиметрів на п'ять уже. Ще півгодини і воно зникне. Ще десять хвилин...

І в нього буде неможливо пролізти.

- Як його зупинити? Як? Говори! — я затрусив Екскурсовода, вчепившись у м'які, вкриті слизьким пухом плечі.

- Реактор зруйнований. Перехід згасне, — байдуже сказав він.

Я повернувся до хлопців, випустивши чужинця. Впіймав поглядом Інгу. Кивнув. Вона здригнулася.

— Потім… Нехай інші, Дімо…

— Не час, — благально сказав я. І раптом закричав: — Лезь! Швидше, дурненька!

Тимур підхопив Інгу за пояс, з несподіваною силою підніс до кружку, що вагався на півметровій висоті. Йому допоміг Кріс, прошепотів:

— Краще ногами вперед… не вдаришся…

- Ногами? — Тимур насупився.

— Нісенітниця…

Я дивився на екскурсовода.