Олександр Павлович Бердник - Пітьма вогнища не розпалює... Том 1, Олександр Павлович Бердник

Ми виходимо (висовуємося) в ту сферу, в те жахаюче середовище в штучних шкаралупах (моделях біосфери). Але це марні спроби! Недарма наші зоряні кораблі повертаються назад ! Яйце ветхого життя прагне самозберегтися, не «випускає» нас. Нас — не готових! Бо нам суджена трансформація повна, вихід — безпосередній, але вже в Новому Тілі!»

...Холодок прокотився за спиною Речислава. Як вони сформують Нове Тіло? Де? Чи відбувалися експерименти? Якщо так — то коли, де, на якій основі? Чому про це не знали наставники Дитячої Республіки? Далі, далі...

«...Вакуум стане життєвим середовищем. Всеосяжний Лан Життя. Тоді нам не страшна Чорна Діра, падіння в інферно, перенаселеність Планети, проблеми економіки й безліч інших архаїчних дилем. Те, що здавалося пустелею, зацвіте небаченими квітами. О благословенна мить Розлому Земної Шкаралупи!»

«Розлом Шкаралупи» — це ж той самий термін, що його вжив Крон — Голова Координаційної Ради. Світові вчені підійшли до цієї проблеми, а діти перегнали нас. Не приведи, доле, щоб ці перегони стали катастрофічними, — подумав Речислав. — Ага, ось записки Мальви. Пам’ятаю її. Роботяща, тиха, спокійна дівчинка, любила поратися в саду, на грядках. Прагнула стати космоботаніком. Кому вона писала записку? Обмінювалася думками на уроках? їх буквально заполонювала ідея трансформації — вдень і вночі...»

«...Ми сперечалися про те, чи брати з собою злаки ?

Я довго думала про це. Перечитувала все, що можна дістати. Слухала цілі апології хлібу з вуст минулих діячів, мислителів, трударів. Хліб — слово священне. Перед ним ставали на коліна, обожнювали, цілували, коли його шматочок падав на землю. Проте нас не повинні засліплювати такі фетишні забобони. Адже й услід Перунові бігли берегами Дніпра, вигукуючи: «Видибай, Боже!» І на похоронах Сталіна чи інших диктаторів плакали. І злобно захищали стіни віджилих тираній, що залили Планету кров’ю...

Згадаємо історію злака. Замислимося навіть над його етимологією.

Злак — око зла. Зело — зло, сила. Предки знали, відчували могутність зела. Недарма ототожнили його з Кощієм Безсмертним. Одну голову йому зрубаєш — виростає десять. Казкова ідея вегетативного розмноження флори. Смерть Кощія в яйці, яйце в птахові, птах у надрах звіра, звір в ящику (сундуку), сундук під дубом і так далі. Тобто в глибинах біосфери — зерно зела.

Але особливо небезпечний злак. Його таємниця — глибока. Тут десь вузол (Гордіїв вузол?), що ним зав’язано долю світу людей.

Історія переходу від Саду до Поля.

Перше. Людина зупинилася на певному місці. Почала палити ліси під поле. Рити землю. Природні поєднання (біоценози) були розірвані монокультурним вторгненням пашниці.

Друге. Гумус почав виснажуватися. Середовище засмічувалося — ця експонента йде аж до нас. Все інше — навіть урбанізація — дитина злака. Парадоксально, але факт. Навіть поява багатства — а відтак експлуатації — результат нагромадження зерна як запасу контрольованої життєенергії.

Третє. Хліб витіснив широкий спектр вживання плодів, а це збіднило геном поколінь. Жителі Саду були титанами. Жителі Поля зубожіли фізично й психічно.

Четверте. Пашниця змусила створити спеціальне господарство (теж експонента), обрядність, культ хліба (як ідола буття). Практично, Людина стала рабою Хліба, огрубіла, перетворилася в хлопа. (Хлі-іб — хло-оп). Вічне згинання над ріллею сформувало психологію «гречкосія». Тепер ми замінили людей роботами, але психологія «ратая» незмінна!

Можливо, в давнину відбулася диверсія супроти еволюції Людини. Монокультурне господарство зруйнувало Землю як Єдиний Організм, спотворило психотип мислячої істоти, змусило її тисячоліттями знемагати у марній круговерті «самопрокорму».

Давні легенди — прекрасний взірець для нас: Едем — чудовий Сад, де Людина жила серед краси й гармонії Природи, як правдивий друг Зоряного Урана. Знехтували Едем — змушені були поневірятися й страждати «в ноті лиця».

Тому я категорично за те, щоб на Новій Землі уникнути монокультури. Хочу жити, діяти, творити у буйному Правічному Саду, де кожна билинка, кожне деревце буде повноправне, суверенне, повноцвітне...»

— Де ж були ми, дорослі, — гірко прошепотів Речислав. — Які чудові мислі, задуми! Ми прагнули нагромадження «харчу», ми підганяли самі себе: більше, глибше, смачніше, забезпечешше! А діти сказали просто й вирішально: вернути Едем! Для них це не легенда, не казка, а — проект для реконструкції того, що втрачено пращурами...

«... Злак зробив те у флорі, що людина серед фауни. Узурпація права всіх інших чинників свого роду. Це мутаційне переродження тканини живого — і в тваринному світі, і в рослинному.

Ліси, луки, степи — все відступає перед походом злака. Гумус умирає. Розмаїття трав, рослин Природи вважалося «шкідливим». Ігнорувалося те, що всі ці «сміттєві бур’яни» грають вкрай необхідну роль в Містерії Життя. Замість живих бур’янів Землі-Матері «подарували» хмари гербіцидів, пестицидів та інших отрутохімікатів...

Та що про це говорити! Всі ми впродовж віків були полоненими страшних стереотипів. Навіть такі гіганти, як Гете. Сліпий Фауст стоїть поруч з Мефістофелем, лемури копають для нього могилу, а йому здається, що це проводять канал для води, що він керує творчою працею для блага людей!

Яка насмішка — Фауста девіз: «Лиш той достойний волі, хто щодня Іде за неї в бій!» Химерний біс Тебе морочить. І твоя бридня -
Лише данина вічній сліпоті... Покинь чортів, покинь своїх богів, Бо волю осягають лише ті, Хто в цій тюрмі нічого не хотів!

Ось так! Покиньмо все, що заплутувало нас в павутину! А ти як гадаєш?..»

Мальва когось запитує. Певно, це був обмін думками просто на бігу — під час уроків, при експериментах, в саду, на прогулянці. Діти не втрачали жодної миті, думка про Нову Еволюцію не покидала їх ні вдень, ані вночі. А ми — дорослі — продовжували нагромаджувати Вавілонську Вежу ветхої