Скотт Ферріс - Інґа

тривожну перспективу вічного Блокового безгрошів’я. Нарешті у грудні 1942 року вона повернулася у журналістику, коли її взяли репортеркою у Північноамериканський газетний союз (ПАГС). Як і старіший і традиційніший Associated Press, ПАГС був об’єднанням приблизно 80 газет, включно з деякими найвпливовішими в країні, і залучав найталановитіших авторів світу. Ернест Хемінґуей працював у ПАГС, описуючи громадянську війну в Іспанії.

Інґа теж писала про війну, але з тилової перспективи. Можливо, вперше після її приїзду у Сполучені Штати її досвід перебування у нацистській Німеччині став у пригоді. Її перший матеріал для ПАГС було написано з погляду бувалого, обізнаного в темі спостерігача за дивним ставленням нацистів до питань любові, шлюбу і батьківства. Для завоювання довіри читачів до того, що обрана тематика їй близька, Інґа додала до статті вступ, в якому повідомила, що ще данською репортеркою розкопала сенсацію про весілля Ґьорінґа і отримала ексклюзивні інтерв’ю з Гітлером, Ґеббельсом «і багатьма іншими» нацистськими бонзами{779}.

Джекові Інґа розповіла, що хотіла зробити щось від себе для перемоги. Нещадні журналістські напади на її колишніх нацистських знайомих змушували відчувати себе причетною до цієї мети; крім того, Інґа, безумовно, вважала, що це допоможе розвіяти давні підозри у шпигунстві. Іронічно обігруючи своє власне скрутне становище, Інґа з огидою зазначила, що офіційна німецька політика спонукала молодих жінок швидко виходити заміж за солдатів не з любові, а щоб вони могли народжувати для армій Гітлера «нове гарматне м’ясо». Раніше співаючи дифірамби коханню Ґьорінґа до своєї нареченої, тепер Інґа називала рейхсмаршала «пихатим… безсердечним, жорстоким». Колись її захоплювала вражаюча особистість Ґеббельса; тепер вона висміювала розпусного міністра пропаганди — «клишоногого карлика, чий вигляд відштовхує». І майже через два роки по тому, як вона відмовилася паплюжити Гітлера своїм одногрупникам у Колумбійському університеті, тепер вона глузливо писала про «Адольфа Шикельґрубера»[66], який не уявляє, «що таке любов»{780}.

Коли потрібно було показати ненависть до нацистів, Інґа ставала ревнішою католичкою за Папу римського. Її статті закликали американців віддавати свої сили повністю в тилу, підкреслюючи їхню ключову роль, не менш важливу, ніж у солдатів чи моряків на фронті. Описуючи проблему прогулів, Інґа зауважувала: «Ухиляння від робочих обов’язків на заводі не лише підставляє боса; це дає німцям і японцям шанс випустити більше набоїв, що вбиватимуть хлопців на службі у дяді Сема». Задля зниження прогулів Інґа пропонувала власникам заводів відкрити дитячі садки для працівниць з дітьми{781}.

Весь цей ура-патріотизм не переконав ФБР закрити справу на Інґу. Стеження припинили, але продовжували занотовувати всі її справи. Коли вона написала невеликий нарис, який згодом був опублікований у Boston Globe, в якому продавець вживаних машин із Техаса шукав охочих доставити з Нью-Йорка в Даллас придбані ним запчастини, спецагент повідомив Гувера. Якщо Інґа була шпигункою, казав він, то, можливо, використовувала свої статті для передачі послань своїм колегам, а цей матеріал міг стосуватися того, щоб «проінструктувати, наприклад, втікачів-військовополонених, як дістатися Техаса і перебратись у Мексику»{782}.

У записах ФБР не видно, щоби Бюро знайшло в історіях Інґи якісь злочинні наміри. Тож вона засуджувала зростання чорного ринку обмежених законом товарів, як-от яловичина (Інґа скуштувала конину, яку багато американців-м’ясоїдів вважало харчовою добавкою). В іншій статті вона скаржилася, що деякі нью-йоркські статусні ресторани, здається, не підпадали під обмеження продуктів харчування, на відміну від простого люду. Офіційний представник ресторану El Morocco так виправдовував нерівність в меню для багатих та бідних: «Більшість американців не люблять шампанське. Вони воліють пити міцні напої»{783}.

Завжди вболіваючи за справу жінок, Інґа спростувала чутки про те, що багатьох членів Жіночої допоміжної служби відіслали додому з фронту, бо вони мали позашлюбну вагітність (жодна не мала). Крім того, Інґа взяла інтерв’ю у переселенців, які пережили звірства німців і японців на окупованих територіях. Вона зосередила увагу на жінках, яких ґвалтували, змушували ставати проститутками для потреб іноземних солдат і яких використовували у нелюдських медичних експериментах — це одна з перших публікацій в американській пресі стосовно цих злочинів нацистів{784}.

І так само, як і в часи «Можливо, ви чули?», Інґа писала нариси про цікавих жінок, на кшталт китайської льотчиці-новаторки і актриси Лі Я-Чинґ, яка їздила Сполученими Штатами, пропагуючи мобілізацію сил для підтримки армії в регіоні Тихого океану. Інґа назвала її «китайською тигрицею-літункою» і написала: «Коли вона сідає на ніжно-блакитний диван і схиляє голову з великими розумними очима, бровами-дугами і розкішним чорним як смола волоссям на подушку, важко повірити, що ці очі декілька годин поспіль були прикутими до панелі приладів літака»{785}.

Цей стиль письма викликав регіт у Вашинґтоні, але її босам в ПАГС подобалася здатність Інґи вихопити головне в характері візаві через кілька добре підмічених рис у його вигляді і манері триматись. Вони вирішили, що Інґа підходитиме для чогось більшого.

Шейла Ґрем — одна з трьох голлівудських світських колумністок (разом із Луеллою Парсонс і Геддою Гоппер), завершувала писати свою колонку для Hollywood Today і поверталась у рідну Великобританію. Сьомого серпня 1943 року генеральний директор ПАГС Джон Уїлер запропонував Інзі піврічний контракт з платнею 75 доларів за тиждень, за яким вона мала вести щоденну колонку Ґрем, плюс «видавати якісь спеціальні матеріали, які вона могла продовжувати в кількох числах, чи яких від неї могли зажадати». ПАГС міг продовжити договір на рік, але якби у Інґи нічого не вийшло, то все, що вона отримала б, це «попереднє повідомлення про звільнення і оплату залізничних квитків назад у Нью-Йорк»{786}.

Інзі Арвад, яка рік тому не могла знайти роботу