Скотт Ферріс - Інґа

Одразу ж після Перл-Харбору, коли паранойя ще була великою, високопосадовці і прості громадяни прагнули дій — будь-яких, — лишень би протистояти загрозі Осі. Все неординарне — як Інґа — привертало увагу, і у першій половині 1942 року американці були на піку нервового напруження від операцій німецьких субмарин, які топили сотні суден вздовж східного узбережжя, іноді на очах нажаханих пляжників{771}.

На березі теж існували дуже реальні небезпеки. У червні з підводних човнів на американські пляжі висадили вісім німецьких агентів, але двоє з них змінили свої переконання і спробували стати працівниками ФБР. Згадавши минулорічну справу Уїльяма Сіболда, спершу в Бюро вважали цих ренегатів простими диваками (у Нью-Йоркському відділі ФБР існувала величезна кімната з триповерховими стелажами, забитими винятково фальшивими доповідями і несправжніми зізнаннями). Лише коли один із потенційних саботажників прибув у Вашинґтон і показав спецагентам отримані від Абвера 82 350 доларів готівкою, ФБР переконалося, що треба діяти і арештувати інших шістьох шпигунів, які все ще перебували на волі. Двоє нацистських перебіжчиків отримали терміни тюремного ув’язнення, шість інших стратили сьомого серпня, коли Інґа приїхала у Нью-Йорк{772}.

Маючи до діла з реальними загрозами, ФБР вважало недоцільним зосереджувати свої сили на Інзі, у чиїй справі не було надійних доказів шпіонажу. І тепер, уперше за кілька місяців не у Вашинґтоні, телефон Інґи не прослуховували. ФБР не ставило жучків, не залізало в її нью-йоркську квартиру, а агенти не стежили за нею цілодобово. Вона була вільна так само, як і десять місяців тому. Однак її справу не закрили. Знаючи, що президент Рузвельт може знову поцікавитися новинами, ФБР періодично сповіщало про місце її перебування. Втім, її колишні зв’язки з Гітлером і нацистами незабаром знову створять проблеми.

Інґа, однак, палко бажала остаточно звільнитися від пут ФБР. Невідомо, що викликало таку затримку, але аж 27 січня 1943 року Інґа написала заступникові директора ФБР Клайду Толсону, благаючи організувати її зустріч з Гувером, за її словами, «лише на п’ять хвилин». «Я хотіла б поговорити з містером Гувером про особисту справу, в якій лише він здатен допомогти»{773}.

Інґа вважала Толсона другом, будучи авторкою улесливого нарису про нього у Times-Herald. У листі вона навіть піддражнювала Толсона через його любов до цукерок. Секретарка Толсона надіслала Інзі відповідь, що її лист отримано, але немає відомостей, що він особисто відповів Інзі, чи намагався організувати її зустріч з Гувером і чи довела вона до логічного завершення своє прохання. Двічі отримавши відмову, вона явно була персоною нон ґрата для Гувера, який, звісно, відмовився б визнати, що стежить за Інґою.

Оскільки вона вже не перебувала під постійним наглядом ФБР, то й немає детальних погодинних звітів щодо її справ і розмов під час проживання у Нью-Йорку. Ми лише можемо здогадуватися, що кілька перших місяців були дуже важкими. Ольга, яка вже не працювала у Сенґерів, повернулася у Нью-Йорк і була так само незадоволена, як і раніше, що Інґа живе «із бовдуром на кшталт Нільса Блока»{774}.

Блоку, звісно, не сподобатися, що Інґа відмовилася вийти за нього, бо, можливо, все ще кохала Джека. Як Інґа розповідала Кік Кеннеді, вона не могла вже писати Джекові, адже якщо написала б, то «Нільс позеленів би від люті і все в домі перебив би». Інґа одержала від Джека листа, в якому він розлого описував своє ставлення до ситуації в світі. Вона розказала Кік, що зберегла його «для моїх внуків і правнуків, які, сподіваюся, будуть схожі на нього, щоб вони зрозуміли, яким він був… він не змінився, і я молюся Богу, що не зміниться»[64] {775}.

Кік розказала Джекові, що між Інґою і Блоком не все ясно. У листі Біллінґсу Джек зізнався, що зрадів, довідавшись, що Інґа «стає дедалі холоднішою до свого чоловіка». І написав, що Інґу «знову кинуть і, можливо, цього разу я її втримаю». Якщо ж ні, з жалем додавав він, то, певно, «буду з Шарлоттою МакДоннелл», що не лише звучало образою для тої, а й означало, що Джек вважає, що в світі для нього залишилося дуже мало бажаних жінок{776}.

Були й сумні новини. Джордж Мід — друг Джека, якого Інґа зустрічала, загинув у битві за Ґуадалканал. Це була перша жертва війни, яку кожен з них знав особисто. Інґа вважала Міда «чудовим хлопцем», нездатним вбити й мухи, тож його смерть «міцно стисла моє серце». Вона писала Кік: «Ти так мило сказала: “Помолись за нього”. Це віра, маленька міс Моффетт[65], я тобі заздрю»{777}.

Попри ревнощі Блока Інґа і Джек кілька разів мали короткі телефонні розмови, поки той лишався в тилу. Тож Інґа сказала Кік, що, можливо, ще якось напише Джекові, а тим часом просила її пояснити брату, що «листи не такі важливі, бо моряки марширують тут двічі на день, я бачу їхню форму, але лише одне обличчя — щасливе, юне, радісне обличчя людини, що сподівається отримати від життя сто відсотків, і напевно дістане 99 — я за це молюся»{778}.

Ревнощі Блока були не єдиною причиною, чому Інґа утримувалася від листів Джеку. Вона хвилювалася через своє безробіття. Для неї це стало неймовірним тягарем з огляду на одержимість бути самодостатньою і