Скотт Ферріс - Інґа

і ризикувала бути арештованою як «небезпечна іноземка», тепер судилося стати однією з найвпливовіших жінок Голлівуду. Не дивно, що їй подобалась Америка. Розділ 58
«З мене кепська світська колумністка»

Колонку Шейли Ґрем у Holywood Today читали 20 мільйонів американських передплатників газет ПАГС{787}. Тепер ці 20 мільйонів відданих читачів отримуватимуть голлівудські плітки від Інґи Арвад.

Ґрем сказала, що повертається у Англію, щоби писати для ПАГС «воєнні сюжети з людським обличчям», але насправді вона все ще оплакувала смерть свого коханця — письменника Френсіса Скотта Фітцджеральда{788}. Його дружину Зельду поклали до психіатричної лікарні, і Ґрем стала постійною коханкою і музою письменника у часи, коли він працював над сценаріями і намагався закінчити свою фінальну оповідь «Останній ділок». Після його смерті від інфаркту у 1940 році Ґрем писала: «Річ у тому, що я ніколи не звикнуся з думкою про смерть Скотта Фітцджеральда»{789}.

Ґрем була стріляним горобцем. Вона зростала у діккенсенівській бідності. Вона була немовлям, коли помер батько, єврей з України, і її мати — прибиральниця, змушена була віддати Шейлу та п’ятьох її братів і сестер до притулку. Ґрем підросла і перетворилася на прекрасну білявку, яку у віці 18 років врятував старший благодійник. Він одружився з нею і віддав вчитись у Королівську академію театрального мистецтва. Згодом вона стала танцівницею, прозаїком-невдахою і, врешті, журналісткою.

В історії Ґрем простежуються паралелі з життям Інґи, але через свою гнучкість вона ніколи не стала такою жорсткою, як Ґрем, Парсонс чи Гоппер. Тріо отримувало задоволення від слабкостей знаменитостей, а критика будь-кого з них могла майже миттєво зруйнувати кар’єру актора чи режисера — і вони часто користувались цією нагодою. Гоппер з радістю називала себе «всесвітнім стервом»{790}.

Інзі подобалося бути милою з людьми, і вона зізналася: «Ненавиджу плітки, і з мене, без сумніву, кепська світська колумністка»{791}. На відміну від Гоппер, вона додала: «В мені, здається, бракує стервозності»{792}.

Джон Уїлер вважав, що Інґа довго не протримається, і не тому, що сумнівався, чи їй до снаги, а навпаки очікував, що Ґрем швидко знудиться у виснаженій війною Англії. Поки ж йому подобався стиль Інґи і що вона, як і Ґрем, вродлива білявка, чиє фото біля колонки привертало увагу читачів. Її зовнішність також допомогла їй в Голлівуді, мешканці якого сміялися з солідного вигляду Парсонс.

Ґрем фактично жодним чином не допомагала Інзі, передаючи справу, крім хіба останньої колонки із буцімто порадами. Одним з її корисних «натяків» був висновок, що зірки зрідка бувають джерелом чуток, на відміну від їхніх друзів, і що Інґа мусить знати, що кіностудії взагалі не говоритимуть їй правду. Іншим мудрим припущенням стало попередження: «Еррол Флінн спробує з тобою фліртувати. (Закладаюся на долар, просто зараз)… Краще не підходити до Бетті Девіс, коли вона не в гуморі… і Бінґ Кросбі за всяку ціну уникатиме інтерв’ю»{793}.

Інґа не потребувала цих «премудростей», бо швидко вписалася у світську круговерть в Голлівуді з такою самою легкістю, як і у Вашинґтоні, Берліні чи Парижі. Навіть Ґрем визнавала, що Інґа «популярна» в Голлівуді, бо не намагається копирсатися в брудній білизні{794}. В її колонках нечасто траплялись обмани, інтрижки, очікування розлучень та інші подібні неприємні новини. Загалом вони були життєрадісними, якщо не прозаїчними, тобто читачам нечасто видавалися сенсаційними чи захопливими.

Показовою була її перша колонка, яка з’явилася у газетах 16 вересня 1943 року, в якій йшлося, що Дороті Ламур, «без саронга», підписала новий контракт на «картину про мандри» із Кросбі та Бобом Гоупом; що Джуді Ґарленд пройшла кастинг на «Зустрінь мене в Сент-Луїсі»; і що Бетті Девіс оплакувала смерть свого другого чоловіка — Артура Фарнсуорта. Інґа також зауважила дивину, що Голлівуд знизив випуск фільмів про війну, бо кіноглядачі, зокрема військові, хотіли «“легкої розваги” перш, ніж вони почнуть знімати шкіру з япошок»{795}. Але ура-патріотизм Інґи ніде не дівся.

Подальші колонки теж були такими само прісно-безневинними, але Інґа мала вплив. Здається, позитивний відгук в її матеріалі допоміг юній Елізабет Тейлор дістати головну роль у «Національному оксамиті»{796}. Тож не дивно, що вона одержувала більше подяк, ніж гнівних листів, як-от від Енн Бакстер після того, як оприлюднила нарис про цю молоду героїню «Чудових Емберсонсів» та «Полярної зорі». «Це був прекрасний репортаж, — писала Бакстер. — Згадайте мій прохолодний басейн у спекотний день — запрошення актуальне!»{797}

Інґа спитала Бакстер, чи правдиві чутки про те, що та незабаром планує вийти заміж, і актриса відповіла з дрібкою мудрості, яку Інґа сприйняла всім серцем. «Доки триває війна — ні, — сказала Бакстер. — Це було б несправедливо для нареченого і достеменно несправедливо для мене. Я знаю багатьох хлопців з армії; чи ви помітили, як вони змінюються після довгої відсутності? Якщо я вийду заміж, то це вже не буде той самий чоловік після його повернення. І, можливо, я не буду тією самою жінкою, до якої повернеться він»{798}.

Інґа збагнула правдивість думки Бакстер кількома місяцями раніше, коли вперше за півтора року зустрілася з Джеком. Він повернувся з Тихого океану героєм війни після того, як вижив у інциденті, в якому загинули двоє членів його команди, але сам Джек проявив