Олександр Медведєв - Танці утрьох

— Гаразд. Зміряємо температуру, зробимо енцефалограму, а далі буде видно. Тиждень доведеться тут повалятися.

— Тиждень?!

— А ви як гадали? — строго запитав лікар. — На голові ж у вас не було куртки.

14 травня, 13.27

Сергій пішов на процедури.

Я був у палаті сам. У двері хтось постукав. Я підвівся на ліжку і побачив примару величезного чоловіка з пишним імпортним букетом квітів.

— Привіт, Володю, — сказав чоловік дружелюбно, і я упізнав у ньому Гліба Георгійовича Булавіна.

— Здрастуйте, товаришу полковник.

— Відставити «товариш полковник»! Позаочі звете мене Жегловим…

Це я вже чув. Здається, я знову в Булавіна у фаворі.

— Дозволиш посидіти з тобою? — запитав він, дбайливо ставлячи на тумбочку заморський букет.

— Про що йдеться, Глібе Георгійовичу? Сідайте, почувайте себе як удома, — сказав я досить розв’язно, тому що мені було на все начхати.

— Як справи, Володю? Ти ж тепер у нас герой.

— Дякую, Глібе Георгійовичу.

Булавін якийсь час мовчав, дивився у вікно, а потому сказав:

— Бухгалтера твого пришили.

Не можу сказати, що ця новина мене засмутила. Але тепер не було ніякої можливості прикрутити хвоста Сапегіну. Мене це дратувало.

— Як? — запитав я для пристойності, хоча сам усе прекрасно знав.

— Двічі пальнули в голову, а потому ще в груди.

— Хто? — запитав я знову ж для пристойності, хоча не сумнівався в тому, що це вчинила Наталя.

— А це вже ти мені розкажеш, — сердито буркнув Булавін.

— Глібе Георгійовичу…

Я коротенько виклав йому події вчорашнього вечора, розповів усе, крім того, що стріляла Наталя. Виправдався тим, що було дуже темно і після першої ж кулі, що дісталася мені, я знепритомнів. Це була чистісінька правда.

— Гм, Володю… — мовив Булавін. — Недобре усе склалося. Золотарьов займається. І що мені робити з тобою?

Гарне запитання.

— Що ви маєте на увазі?

— Ти ж гуляв по шинках як приватна особа?

Я не міг зрозуміти, куди він хилить.

— І в лікарні ти опинився як приватна особа, Сергію Володимировичу, — Булавін хитро підморгнув. — Сусід у тебе, до речі, цікавий, помітив?

— Нічого хлопець, — погодився я.

— У такому разі лікуйся тут собі як приватна особа. А Золотарьов закінчить справу. О’кей?

— О’кей, — погодився я. А хіба я міг сказати щось інше?

— А ти молодець. І Наталя твоя молодець. Яку куртку пошила! — мовив Булавін, устаючи. — Не знаєш, скільки коштує? Може, усьому Управлінню такі замовити?

— Гарна думка, Глібе Георгійовичу, — знову ж погодився я. Спілкування з Булавіним завжди нагадує гру в одні, причому аж ніяк не в його, ворота.

— Ну добре, Володю, бувай.

— До побачення, Глібе Георгійовичу, — з полегшенням попрощався я.

14 травня, 17.22

Кононов заплющив очі. Кольорові кола, як у калейдоскопі. Йому здавалося, що в його праву скроню убитий сталевий цвях, через те всі звивини втратили звичні місця. Хтось відчинив двері в палату. Здалося? Кононов продовжував лежати нерухомо.

— Сергію Володимировичу, вам квіти принесли, — Кононов упізнав голос медсестри і розплющив важкі, налиті свинцем повіки.

Сестра, вертячи задом, підійшла до його ліжка і поклала на тумбочку загорнутий у целофан букет. Досить-таки оригінальний. Усередині Кононов побачив записку. Піднявся на подушках. Розірвав обгортку, дістав складену вчетверо записку. Прочитав її кінець. «Любляча тебе Наталя». Він ще тричі прочитав підпис, а лише потому — увесь текст.

«Любий, бажаю тобі якнайшвидшого одужання. Сподіваюся, ти охоронятимеш мене під час гастролей в Арабських Еміратах. Сьогодні мені не дозволили побачитися з тобою, але думками я завжди поруч. Любляча тебе Наталя».

Гастролі в Арабських Еміратах… думками з тобою… Не пустили… І ні слова про Смолича. Ні слова про курточку.

— Ти, Сергію Володимировичу, ніби наречена, весь у квітах, — мовив сусід по палаті.

— На, візьми почитай, — Кононов простягнув сусідові прочитане Наталчине послання.

— Це що? — запитав Сергій, беручи складений учетверо аркуш.

— Пас учора одну бабу, співачку, але почалася стрілянина… Це від неї квіти.

Сергій з цікавістю прочитав записку, всміхнувся, склав.

— А вона тебе пацаном не вважає!

— Ясна річ, — підтвердив Кононов, що вже ввійшов у роль охоронця.

— І багато вона тобі платить?

— У