Франц Кафка - Замок

мають до всього вищесказаного жодного відношення. Я був би щасливий, якби вона повернулася до мене, але все одно не зміг би приділяти їй більше уваги. Так воно вже є. Поки вона була зі мною, я постійно займався осміяними тобою походеньками, а тепер, коли її немає, у мене майже не залишилося заняття, я дуже втомлений і відчуваю потребу мати ще меншу зайнятість. Ти нічого не можеш мені порадити, Пепі?

– Можу, – раптом пожвавилася Пепі і взяла К. за плече. – Ми обоє зраджені, тож давай об'єднаємося. Ходімо зі мною до дівчат!

– Поки ти говориш про зраду, – відповів К., – я не можу тебе зрозуміти. Ти постійно хочеш, щоб тебе зраджували, бо це тішить твоє самолюбство і дає відчуття гордості за себе. Але правда така, що ти – невідповідна кандидатура для цієї посади. І наскільки очевидною повинна бути твоя непридатність, що навіть я, на твою думку, невіглас, бачу це? Ти хороша дівчинка, Пепі, але це не так просто побачити. Наприклад, я спочатку вважав тебе злою й зарозумілою, хоча ти й не така, просто ця посада змінює тебе, бо ти не надаєшся для такої роботи. Я не хотів сказати, що посада надто висока для тебе, у ній немає нічого особливого. Можливо, якщо придивитися уважніше, то вона трохи почесніша, ніж твоя попередня робота. Але загалом різниця не надто помітна, обидві роботи дуже схожі, їх легко переплутати, можна навіть сказати, що покоївкою бути краще, ніж шинкаркою, бо в коридорах ближче до секретарів, а в шинку потрібно мати справу не лише з чиновниками та секретарями, а й із дуже ницими особами, наприклад зі мною. Мені заборонено з'являтися всюди, окрім шинку, тож чому можливість спілкуватися зі мною повинна бути такою почесною? Але тобі так здається, і, можливо, ти маєш для цього причини. Але саме тому ти й не придатна до цієї роботи. Це посада нічим не гірша і не краща за будь-яку іншу, але для тебе вона як царство небесне, і тому ти все робиш з перебільшеним старанням, чепуришся, як, на твою думку, чепуряться ангели, хоча насправді вони виглядають зовсім інакше, тремтиш зі страху втратити посаду, боїшся, що тебе постійно хтось переслідує, шукаєш підтримки в людей, які, як тобі здається, можуть бути корисними, і намагаєшся завоювати їхню симпатію за допомогою перебільшеної люб'язності. Але цим лише заважаєш їм і відштовхуєш, бо вони шукають у шинку спокою, а не того, щоб на додачу до власних проблем перейматися ще й проблемами кельнерки. Можливо, що ніхто із важливих відвідувачів і не помітив відходу Фріди, але сьогодні вони вже відчули це і прагнуть її повернення, бо вона робила все зовсім інакше. Хоч би якою вона була і хоч як би трималася за своє місце, в роботі вона має значно більше досвіду, поводиться спокійно і стримано, а ти просто намагаєшся подати себе і не вчишся на помилках. Ти колись зауважувала її погляд? Це вже не був погляд кельнерки, а майже погляд господині. Вона бачила все і кожного окремо, і погляд на кожного окремо був достатньо сильним, щоб знищити.

І що з того, що вона занадто худа і не зовсім юна, та й волосся могло б бути чистішим. Усе це дрібниці порівняно з тим, що є в ній насправді, а той, кого дратували дрібниці, тільки доводив, що не розуміється на справді важливих речах. Цього аж ніяк не можна закинути Клам-мові, і тільки наївна та недосвідчена дівчинка може не вірити в кохання Кламма до Фріди. Кламм здається тобі, і небезпідставно, недосяжним, тому ти думаєш, що й Фріда не могла дотягнутися до нього. Але ти помиляєшся. У цьому я повірив би самому лише слову Фріди, навіть якби в мене не було незаперечних доказів. Хоч би як неправдоподібно це для тебе виглядало і хоч би як мало відповідало твоїм уявленням про чиновництво, пристойність і чари жіночої краси, це така сама правда, як і те, що ми сидимо тут одне біля одного, а я беру твою руку у свої. Так само сиділи одне біля одного Кламм і Фріда, ніби це найприродніша у світі річ. 1 він із власної охоти спускався вниз, навіть поспішав, ніхто не бігав до нього під двері і не кидав для цього роботи, Кламм змушений був сам спускатися вниз, і йому зовсім не заважали недоречності Фрідиного одягу, які тебе так лякають. Ти їй не віриш! І навіть не уявляєш, у яку дурнувату ситуацію ставиш себе цим, як доводиш цим власну недосвідченість! Навіть той, хто нічого не знає про зв'язок із Кламмом, змушений визнати, що особистість Фріди кимось сформована, кимось більшим, ніж ти, чи я, чи будь-хто в Селі, і що розмови Фріди були чимось більшим, ніж звичні жарти поміж відвідувачами та кельнерками, які є метою твого життя. Але я несправедливий до тебе. Ти сама добре знаєш усі переваги Фріди, визнаєш її спостережливість, вміння приймати рішення, здатність впливати на людей, але ти трактуєш усе неправильно, думаєш, що вона використовує все це тільки на зло і для власної вигоди або ж узагалі – як зброю проти тебе. Ні, Пепі, навіть якби в неї були такі стріли, вона не кидала б їх так близько. Вона егоїстична? Радше можна сказати, що вона саможертовно віддала все, що мала і чого могла очікувати, щоб дати нам із тобою можливість піднятися на вищий щабель, але ми обоє розчарували її і майже примусили повернутися назад. Я не певен, що так воно є, і моя провина також мені не до кінця зрозуміла, тільки коли я порівнюю себе з тобою, в мене з'являються схожі думки. Ніби ми обоє занадто сильно, галасливо й по-дитячому намагалися досягнути чогось, а спокій Фріди, її діловитість досягнули б цього легко і непомітно, тоді як ми пробували по-різному: плачем, дряпанням, смиканням, як дитина, що тягне за скатертину, але нічого не може дістати, тільки скидає на землю всі смаколики і втрачає їх назавжди. Я не знаю, чи це справді так, але мені здається, що це більше схоже на правду, аніж те, що ти розповідаєш.

– Усе зрозуміло, – сказала Пепі. – Ти закоханий у Фріду, бо вона пішла від тебе, нескладно закохатися в неї, коли її немає поруч. Але нехай буде так, як ти хочеш, нехай ти маєш рацію в усьому, навіть у тому, як виставляєш мене на посміховисько. Але що ти