Софія Чар - Кляте фентезі, Софія Чар

Пані Шшааца була не просто привабливою жінкою. Біле обличчя з трохи розкосими зеленими очима здавалося обличчям мармурового ангела на плечі якого стікало довге сніжне волосся. Хижого ангела, з довгими чорними віями під різкими розчерками брів та примхливими пухкими вустами. Жінка розслаблено напівлежала на подушках та якраз піднесла до губ довгий мундштук. Рукав просторого одягу ковзнув вниз, оголюючи тонке зап’ястя та довгі пальці із гострими кігтями.

Останнє нарешті змусило Зоряну опам’ятатися, стрепенутися та закрити рота. І спробувати не знітитися під трохи насмішкуватим поглядом таких яскравих зелених очей. Реакція гості не залишилася непоміченою.

Чуттєві вуста жінки розімкнулися, випустивши хмарку диму.

– Я очікувала побачити трохи іншу дівчину. Їй це, можна сказати, зорі пророкували.

 У голосі на мить з'явилася, щоб у ту ж хвилину розтануть, краплина іронії. Ця ледь помітна інтонація недобре дряпнула слух Зорі. Здається, пані була не в захваті від Симони. Тієї ж секунди навздогін пронеслася інша думка, від якої повіяло холодом.

Невже вона знає про обмін?

Чи може взагалі до нього причетна?

А від цієї думки вже стало жарко, але зовні Зоря не дозволила собі навіть очей звузити. Тільки повільно знизала плечима.

– Інколи проблема не в зорях, а в їх перекладачах, але звинувачують чомусь зорі. Перепрошую, мені шкода, що я розчарувала вас і всіх тих, хто вірив у те передбачення, – покаянно схиляючи голову, Зоря навіть тихо зітхнула.

Вона була переповнена щирого жалю. Принаймні ззовні.

У відповідь несподівано пролунав тихий сміх. Жінка повільно сіла, хвіст ворухнувся, звиваючись на подушках.

– Присядь, дівчинко. Розділи зі мною вранішню каву.

Крізь переплетіння ароматів, від яких вже почала боліти голова, раптом вдалося виловити один. Аромат кави, який змусив Зоряну стрепенутися. З потраплянням сюди довелося задовольнятися всілякими трав’яними зборами та зрідка чаєм. Повільно ковтнувши слину, Зоря трохи загальмовано роззирнулася. Нічого окрім подушок в кімнаті не було, тому дівчина змушена була посунути одну з них до столика та опуститися на неї. І як би добре було б таки взятися за витончену білу філіжанку з кавою, котра так спокусливо парувала з краю столика, але дівчина змусила себе задавити спокусу.

– Дякую, – гранично ввічливо відповіла вона та обмежилася тим, що лише трохи нахилила горнятко та удала, що відпила.

Весь цей час дівчина відчувала на собі пильний погляд Шшааци. Жінка повільно відпила каву та на мить майже щасливо прикрила очі, перш ніж заговорити.

– То ти спиш з моїм сином, чи може обома?

Запитання було настільки несподіване, що аби Зоря все ж відпила каву – та б точно опинилася на одязі пані в ту ж мить. А так довелося лише тихо цокнути краєм витонченої порцеляни об зуби.

«Трясця, та ваш молодший синочок то ще зразок тактовності та стриманості!» – вже трохи роздратовано подумала Зоря.

Філіжанка повернулась на столик, а руки дівчини на коліна.

– Ви помиляєтеся, – знову стримано відповіла вона, хоча на язику так і крутилося інше.

«Звісно сплю, з усіма чотирма. Вони в себе, а я в себе. Всім містом ночами дружно спимо. Отакі ось ми розпусники!»

Чорні брови жінки піднялися у картинному здивуванні.

– Та передбачення ти все ж отримала і на тому все зупинилося? Дівчинко, у свій час я також була однією з тих, хто отримав передбачення і знаю, як це відбувається, – голос жінки раптом змінився, зазвучав майже муркотливо, але погляд зелених очей все ще залишався холодним та пильним.

І на якусь мить Зоря трохи розгубилася. Ось вони – прогалини в інформації, та цього разу на близнюків навіть злитися не хотілося. Ларис розповів їй чимало за час дороги, та й Айяр зробив чималий екскурс в історію під час прогулянки по замку. За всім пропустити одну деталь то вже не недогляд, а прикра випадковість.

– Ні, не зупинилося, – все ж повільно відповіла Зоря та машинально повернула філіжанку так, щоб вушко ручки дивилося не вліво, а вправо. – Та спати з кимось після продовження Лайяр навряд чи зміг.

Спогад доленосного копняка по фізіології та нервовій системі рудого трохи зігрів душу. Зоря навіть дозволила собі легку посмішку, яка очевидно збентежила жінку.

Посмішка пані повільно зникла. Вона знову поворухнулася та випрямилася на подушках. Навіть атмосфера в кімнаті трохи змінилася, згустилося повітря, в ароматі пахощів з’явилася тривожна гіркуватість.

– Яка цікава дівчинка… Смачна кава?

– Смачна.

Відповіддю був короткий сміх та несподівано швидкий рух, з яким жінка подалася вперед. Необережно зачеплений столик зсунувся в бік Зоряни. Довгі білосніжні пасма розкішного волосся Шшааци мазнули по гладкій поверхні.

– Не бреши, дівчинко… Можеш пити. Не хвилюйся, я не збираюся тебе труїти. Ти ж дорога моїм хлопчикам.

Напружившись, Зоря змусила себе застигнути та не ворушитися, навіть коли столик натиснув на її коліно. Навіть коли випрямлена спина почала трохи нити від незручної пози. Все ж сидіти, склавши ноги в якийсь рогалик, було не звично.

– Про таке я не думала.

Витримкою до цієї хвилини Зоряна могла пишатися. Голос в неї не затремтів та прозвучав так само рівно та спокійно, з ноткою люб’язності. Але, що головніше, вона почала заспокоюватися й внутрішньо. Так нарешті погляд синіх очей припинив раз по раз опускатися до горнятка кави та піднявся до співрозмовниці.

– Так? – іронічна посмішка зламала вуста жінки у різкому виразі, котрий так дисонував з прекрасною зовнішністю.

Це було неочікувано, наче на ідеальній порцеляновій масці красуні з’явилися обриси зловісного вищиру. Але Зоря не поворухнулася. Тільки темні очі потемніли та голова ледь опустилася. Вона ніколи не любила тиску, а зараз на неї саме тиснули.

– Так.

Твердо відповіла вона. Ларис також був упевнений, що труїти її не будуть, але вона не збиралася ризикувати. Окрім отрути підсипати та підлити могли ще багато чого малоприємного.