Софія Чар - Кляте фентезі, Софія Чар

На мить в кімнаті стало тихо. Шшааца повільно повернула голову набік і раптом знову яскраво посміхнулася, перш ніж граційно опуститися на подушки.

– Власне, я й не думала, що ти захоплена моїми синами. Вони ж все ще хлопчиська! – раптом заговорила жінка.

Її голос довірливо понизився так, наче вони були давніми подругами. Втім цього разу збентежити Зоряну не вдалося. Дівчина у відповідь знизала плечима. Що думати то було правом пані. А ось її діло бути морально готовою до всього. З нею грали, як кішка з мишкою і якщо їй виділили таку роль… Мишці варто було холоднокровно вичекати біля мишоловки, допоки самовпевнена кішка сама не вскочить в пастку, котру розставили для миші.

І гризуну треба було запасатися самовладанням.

– Шалар розповів про вашу зустріч. Перепрошую за нього, він у мене такий поривчастий хлопчик, весь в батька, – мелодійно розсміявшись, жінка кинула погляд кудись поверх голови співрозмовниці.

– Ми просто поговорили, немає за що перепрошувати.

Спокій та крига, все на чому могла триматися Зоряна. Вона вже розуміла, що жінка веде до того, чим закінчилася розмова з Шаларом. Вірніше, ким.

– Великодушна! – просяяла вже новою, поблажливою посмішкою, жінка. – Та не варто, Шалар заслужив, щоб його трохи посварили. Залицятися до дівчини, серце котрої зайнято самим Севериним Зоря!

Щось таке Зоря й очікувала почути. Вона ще не зовсім розуміла, чого варто чекати далі, але поки наче вдавалося триматися, щоб не зірватися. Не почати огризатися, жартувати або виводити розмову на слизьке.

Хоча бачить Бог, до біса хотілося сказати, що якщо в її серці оселився Северин, її синочки облаштувалися в печінці. І вже скоро до них мала б приєднатися і матінка.

Що саме хоче зробити жінка, котра крутила розмову, шпиняючи дівчину несподіваними змінами звернення, Зоря ще не розуміла. Але це їй до біса не подобалося! Особливо, коли розмова дійшла до Северина. Не вистачало ще його плутати сюди!

Пальці дівчини все ж ледь помітно здригнулися, але вона удала, що просто обсмикнула спідницю, котра лягла якось не так.

– Пані, ваш син ввів вас в оману, на жаль. Бачте, я вже була одруженою за одним чоловіком. Мені вистачило, – цього разу на обличчі вже Зоряни з’явилася яскрава посмішка. – Пан Северин серйозний та вихований чоловік, тому він відреагував трохи різко на деяку свободу поведінки вашого сина. Тільки й всього. Пан Шалар певно і вам розповів щось про те, що я наче оберігаю Симону від нього з волі Лайяра?

Вигнувши брову, дівчина раптом подалася вперед. Прямий погляд темних, вже майже чорних очей зустрівся із зеленню очей жінки. І ні страху, ні сумнівів, взагалі нічого в цьому пустому погляді не було. Лише нічний холод на контрасті люб’язної посмішки.

– Він помилився. Я те роблю виключно з власного бажання та інтересу, – довірливо понизивши голос, повідомила вона та відхилилася назад, щоб розплести затерплі ноги.

Пані-матінку якраз на декілька секунд було нейтралізовано. Широко розкривши очі, жінка завмерла. Вочевидь, такого відкоша вона якось не очікувала. Тим часом Зоряна встигла піднятися на ноги та скромно скласти руки перед собою.

– Перепрошую, та мені час. До ритуалу залишилося всього нічого, а я геть нічого ще не знаю про його проведення. Не хотілося б підставити вашу родину та високу довіру.

Трохи лестощів ніколи не будуть зайвими, особливо коли тільки-но приголомшила відвертістю. Брехливою до останнього звуку відвертістю та зараз головне було злиняти звідси і сказати Ларису, що мати в нього та ще гадюка.

Емоційно витривала, варто було зазначити, гадюка. Короткий шок зник з обличчя жінки так само швидко, як і з’явився. Втім повернулася Шшааца не до яскравої посмішки «подружки», а до того трохи лінивого та відстороненого темного янгола, котрий так приголомшив дівчину. Тонкі пальці знову підняли мундштук.

– Йди, дівчинко, ми ще з тобою поговоримо, – ліниво розтягуючи слова, промовила жінка та прикрила яскраві очі.

Полегшено зітхати Зоря не стала тільки тому, що травмувати легені тим страшним димом, що тут панував не хотілося. Саме тому вона лише поважно вклонилася та швиденько розвернулася до дверей. Погляд дівчини мазнув по стіні, на мить зачепившись за картину, котру вона одразу не помітила. Спочатку не звернула увагу, а потім взагалі сиділа до неї спиною.

Над каміном висів портрет чоловіка. У золотому світлі було складно вгадати деталі, але погляд миттю вихопив руді кучері,  трохи іронічну посмішку та напис на рамці: «Іграрій Фарга». Лише образ, котрий вдалося ухопити за мить, після якої дівчина квапливо покинула кімнату. І тільки в коридорі, коли нарешті вдалося вдихнути чисте повітря, Зоря відчула, як щось гостро кольнуло свідомість.

Спохмурнівши, дівчина кинула швидкий погляд назад, на двері господи пані Шшааци. Губи Зорі ворухнулися, але вона швидко опанувала себе та скинула голову. Ларис не раз нагадував, що у палаці очі є навіть там, де немає перевертнів. Саме тому дівчина змусила себе неквапливо попрямувати до виходу. Іншим разом вона обов’язково б почала переживати, як би не заблукати у переплетінні коридорів, але зараз в голові гаряче пульсувала зовсім інша думка.

«Картина…»

Звісно, у кімнаті люблячої дружини мав би висіти портрет коханого чоловіка.

В ображеної жінки радше був би пейзаж з отарою, як нагадування про негаразди в особистому житті.

А що може означати портрет покійного брата короля?.. Про це Зоряна думати не хотіла, але думки настирливо лізли, як би дівчина не пришвидшувала крок.

Якщо вона не помилилася, то ця таємниця якось надто велика для неї.  

У палаці є очі, вуха та навіть хвости, котрі можуть повільно штовхнути двері, які вели до наступної в анфіладі кімнат прекрасної пані. Шшааца, котра розслаблено напівлежала на подушках, не поворухнулася. Тільки замислено піднесла до губ мундштук.

Власне, а чому їй було зайвий раз ворушитися? Вона чудово знала, кого запросила до себе в гості. Окрім дівчини, котра так швидко її покинула.