Софія Чар - Кляте фентезі, Софія Чар

– Цікаве дівчисько, чи не так? – з посмішкою промовив Шалар.

Білосніжний хвіст напівзмія зібрався кільцями, на які чоловік неспішно опустився, облаштувавшись навпроти матері. Всю розмову він чув чудово. Чув та ледь стримував посмішку. Яка все ж багатогранна обманниця! А перед ним дурепу грала. Не дуже вправно, але все ж на якусь мить він їй навіть повірив.

Шшааца у відповідь невизначено знизала плечем та прикрила очі.

– Тобі пощастило, синку, – раптом повільно промовила вона, випускаючи хмарку диму. – То ти навідався до тієї карги?

У відповідь пролунав тихий сміх. Чарівна жінка монарха не дуже любила чаклунів з людей. Не любила і лише необхідність змушувала її люб’язно посміхатися тим, кого вона відверто зневажала. Проте у розмові з сином Шшааца могла не обмежувати себе в епітетах стосовно однієї з тих, хто колись були відряджені до інших світів для залучення до академії студентів.

– Так. Довелося довго вислухувати пихаті та явно перебільшені розповіді про її героїчні подвиги у чужому світі, та думки вона все ж маскує не так добре, як треба, – відповів він та потягнувся до філіжанки з кавою, що встигла вистигнути.

Втім, чоловік і не збирався її пити. Лише підніс до носа та одразу з посмішкою глянув на матір.

Та у відповідь також посміхнулася, чарівно та трошки хитрувато. Вона не збрехала, в каві дійсно не було отрути. Лише кілька краплин зілля правди, але хто буде звертати уваги на такі деталі?

– І що цікавого ти дізнався?

– Що та відьма – дурепа, як і більшість з тих, хто зараз засідає в Магічній раді.

Кінчик білого хвоста невдоволено сіпнувся, обличчя чоловіка на мить роздратовано спохмурніло.

– Вона була впевнена, що та, про кого говорило передбачення, їй не трапиться. Ще більше вона в цьому впевнилася, коли виявилося, що за магічними талантами їй підходять двоє. Тому вона не стала зв’язуватися ні з ректором, ні з радою. Вона щось запропонувала цій колючці. Зважаючи на те, що в ній немає ні краплини магії, вона запропонувала їй вибір…

Брови Шшааци повільно піднялися. На білому гладкому лобі з’явилася здивована зморшка.

– Хоча так, чогось такого я й очікувала, – повільно промовила вона та закусила губу.

Останній погляд гості, темний та непроникний згадався так яскраво, наче вона знову сиділа навпроти. Нехороший та дуже знайомий погляд.

Спостерігаючи за матір’ю, Шалар повільно схилив голову до плеча. Перебивати думки жінки він не став, лише терпляче очікував, коли вона знову заговорить. І довго чекати не довелося.

Часто закліпавши очима, наче прокинувшись від сну, Шшааца стрепенулася.

– Як я і говорила, нам пощастило, що та дурепа притягла сюди те наївне дівча. Ні, вона також може принести проблеми, тому не можна розслаблятися, проте це будуть проблеми моменту. Знову ж таки, якщо ви не будете дурнями.

Цього разу в погляді прекрасних зелених очей жінки з’явилася тінь роздратування. Тінь, котру Шалар прийняв з покірно похиленою головою.

Так, він був винуватим, адже всі його старання не призвели ні до чого хорошого. Ба більше, в столиці притягнувся сам Северин Зоря, а з цією родиною треба триматися насторожі. І добре, аби їм вдалося прибрати бодай когось, та ні ж! Всі дісталися столиці живі та здорові.

Ну майже.

Згадка про зустріч зі степовим вовком в коридорі та його слова, повернули думки до колючого дівчати з таким холодним поглядом синіх очей. Цього разу зміїний хвіст ворухнувся вже з азартом.

– Думаєш, що аби обдарованою була твоя гостя, проблем би було більше?

Цього разу відповідь довелося чекати трохи довше. Повільно струсивши попіл на тацю, поряд зі своєю філіжанкою, жінка тихо зітхнула. Для неї це питання було складним. Те що вона бачила могло і стривожити, і нагадати дещо.

– Майже впевнена. Навіть якщо тоді вона була дитиною – з того, що виросло я можу з впевненістю сказати одне. Було б складно її прибрати й небезпечно не добити. Такі, якщо виживають, після виживають тих, хто ризикнув їх зачепити. Вони не стануть страждати – вони будуть діяти.

Промовляючи це, Шшааца постукала довгими нігтями по столику. Так, їм пощастило. Така чарівниця стала б проблемою. Вона б мала сили для захисту та голос для світу. І тоді облаштувати все так, як це вдалося зараз вони б не змогли точно. Такі жінки, коли небезпека загрожує їх близьким, чують її, як хижаки свіжу кров. А вона б стала близькою Ларису та Айяру. Вони вже доволі непогано ладнають, а отже…

Отже, їм все ж шалено пощастило.

– Та все ж не дуже радій. Доля та дурна карга прибрали нам одну Зорю, а твої помилки привели іншого Зорю. І ця фігура не просто рівноцінна заміна. Ця фігура може додати нам головного болю. Ти кажеш, що він був незадоволений вашою люб’язною розмовою з дівчинкою?

– Це ще мало сказано… – відповів Шалар та повільно потер підборіддя.

Яскраво згадався погляд чоловіка. Здавалося ще мить і він просто накинеться на нього. І, що смішно, ніхто б йому нічого не сказав. Ні принци, ні король, ні навіть пані Шшааца. Бо коли її син зумів вивезти з рівноваги самого Северина Зорю, вже достатньо відомого вартового Золотої запони, і не встиг втекти – його проблеми.

Коли Вірні казилися, то рідко коли перевертні могли те перенести. Частіше вони й самі втрачали глузд та добити таких було благом для них же. Не дивно, що рідкісні випадки, коли воля двоногої половини виявилася сильнішою і вовк таки почав прислухатися до її голосу, знали всі. У їх час таких перевертнів можна було перерахувати на пальцях і Северин був одним з таких. І коли б його довели до зриву то винуватим був би саме той, на кого зірвалися. Перевертні дуже добре розуміють, що тих, хто зумів справитися з шаленством Вірного важко розлютити. І якщо все ж таке стається, то причина більш ніж варта того.

– Не лізь до дівчинки. Нам не потрібні зайві проблеми з родом Зоря. Вони у нас і так будуть, та якщо він дійсно поклав око на неї, не треба загострювати й без того напружені відносини, – все ж промовила Шшааца та повільно піднялася з місця.