Аліг'єрі Данте - Божественна комедія

Не вверх іде, а, всупереч природі,

Спадає раптом у наземний прах,

43 Так розум мій у любій насолоді,

Що переріс свою звичайну грань,

Не зна, що стало з ним при цій нагоді.

46 «Розплющ-но очі і на мене глянь!

Бо витримаєш ти мою усмішку,

Коли побачив стільки святкувань».

49 Я був, як той, хто геть забув ще в ліжку,

Що снилось уві сні, й тепер дарма

Силкується згадати сну хоч кришку.

52 Жадану щедрість я відчув – сама

Така була, що не зітреться з книги,

Де забуття минулому нема.

55 Хай славних язиків зберуться здвиги,

Хай їх, годованих на молоці

Полімнії й сестер, звезуть квадриги,

58 Хай прийдуть всі допомагать митці, —

На частку й тисячну не оспіваю

Святу усмішку на святім лиці.

61 Отож в години змалювання Раю

Стрибком веде свята поема нить,

Долавши на шляху завад без краю.

64 Хто смертний той хребет згада на мить

І ту вагу, яка лежить на ньому, —

Не дорікатиме, що він тремтить.

67 Біда у хвилях човнику малому,

Коли під кілем плин на піну збивсь,

Біда й людині в випадку страшному.

70 «Чи так ти вже у вид мій залюбивсь,

Що й не помітив чарівного саду,

Який під променем Христа розвивсь?

73 Там роза, що дала всім на відраду

Святому Слову плоть, лілеї там,

Чий аромат несе благу всім раду», —

76 Так Беатріче; я ж її словам

Йдучи услід, до бою сил надати

Хотів своїм кволіючим очам.

79 Як промінь сонця в окрай хмар розтятий

Колись-то дозволяв квітчастий луг

Затіненому оку показати,

82 Вогнів побачив я великий круг,

Освітлений яскравим сяйвом дужним,

Не бачачи джерел осяйних дуг.

85 О благосна чесното, над навкружним

Ти піднеслась, щоб місце дать мені

Й моїм очам, вже не таким потужним.

88 Красива квітка – їй я ночі й дні

Моливсь – своїм іменням спрямувала

Мій дух на найвеличніші вогні.

91 І пара моїх світел змалювала

Усю красу і радісність зорі,

Яка владає й тут, як там владала,

94 Коли, покинувши глибин краї,

Вінцевий пломінь, рухом опоясним

Обнявши миттю, закружляв її.

97 Мотив, що здався б на землі прекрасним,

Тут гуркотав би як оглушний грім,

Хоч там би видався для душ незгасним, —

100 Як порівняти з співом голосним

Кіфари ніжної з вінця в сапфірі,

Що небо ним сапфіріє святим.

103 «Я – ангельська любов і в’юсь в ефірі

Круг радості, яка прийшла до нас

Із чрева, що за сховок стало вірі,

106 І витимуся, владарко, весь час,

Аж поки здійснюється неба мрія,

Й до нього йдеш за сином, що всіх спас».

109 Так голос колового іскровія

Виводив, хором духів огняних

Оспівувалась пресвята Марія.

112 А царська мантія на світових

Плечах, під Божих подихів потоком

Пекучіша й живіша за живих,

115 Над нами простиралась у глибокім

Просторі, що звідтіль, де я тримавсь,

Кінець зникав за обрієм широким.

118 Мій зір летіти на сназі не мавсь

Увінчаного пломеня слідами,

Бо той до сина любого здіймавсь.

121 І мов маля, що до своєї мами,

Наївшись, рученята простяга,

Бо це природний вияв між чуттями, —

124 В огнях з вершка звелась якась дуга,

Й пошана діві, що вони являли,

Була для мене вельми дорога.

127 І зараз же вони всі заспівали

Небесную царицю ніжно так,

Що в пам’ять звуки ці навік запали.

130 О, скільки в зерні видатних ознак

Ховають щедрі скрині, звідки вийшов

На землю не один розкішний злак!

133 Тут вічним скарбом той себе потішив,

Хто в Вавилонському вигнанні лив

Горючі за майном, яке залишив,

136 Тут тріумфує, бо його завів

Син Бога та Марії до держави

Й до давніх і нових учителів,

139 Той, хто трима ключі такої слави.

ПІСНЯ ДВАДЦЯТЬ ЧЕТВЕРТА

1 «О ви, на учту обрані велику

Святого агнця, що достатком страв

Бажання ваші вдовольня без ліку,

4 Коли вже з ласки Бога цей збирав

Крихти, що кидаєте, ясночолі,

Ще перед тим, як час йому настав,

7 І спрагу, й голод він вчува доволі.

Вгамуйте їх! Своїх дійшли ви мет,

І чиста вам вода струмує долі», —

10 Так Беатріче. Душі в бистрий лет

Пішли круг осі, мов прудкі дівчата,

Сіяючи вогнем летких комет.

13 І, як годинникові коліщата:

Поглянь на те – сповільнене воно,

А інше – наче дзиґа заповзята,

16 Немов у хороводі неодноманітно йдуть – те звільна, те жвавіше,

Бо певний рух їм завдано давно, —

19 Я в тій, яка розквітла найясніше,

Побачив рух найвищого з вогнів,

Що сяяв із усіх найяскравіше.

22 Круг владарки він тричі обкружив

І став чудесним співом рокотати, —

Фантазія не чула схожих див.

25 Перо стрибає… Як мені писати?

Уяви тло у згортках неясне,

Не те що мова, навіть фон строкатий.

28 «О сестро люба і свята! Мене

Від товариства Божих славословів

Твоє позвало слово чарівне».

31 Огонь благословенний так свій повів

До владарки направив, і язик

Його до неї ті слова промовив.

34 Вона ж: «О світло, що ввібрало лик

Того, кому Господь на зберігання

Ключі небесних благ віддав навік, —

37 Хай він на всі відкаже запитання

Про віру, що в воді тебе вела, —

Трудні й легкі, як на твоє жадання.

40 Тобі відкриті всі його діла,

Як любить, як надіється, як вірить, —

І для очей твоїх безсила мла.