Ольга Соболєва - Казки Чаробору, Ольга Соболєва

Поки дівчина шукала поглядом у натовпі всіх можливих недоброзичливців, розпочалося друге коло змагання. Публіка навколо шуміла, кричала та плескала. Було помітно, що деякі з чоловіків у молодості також брали участь у ратному бою. Вони кричали найголосніше, давали «улюбленцям» поради та освистували перемоги їхніх супротивників.

Усе друге коло змагання Ярослава прокрутила головою і навіть не стежила за результатом бою. Але нарешті пролунав горн, а за ним і здивований голос чугайстра:

- Хто б міг подумати…

На ристалищі залишилося всього два учасники: Алмаз, тобто кам'яна людина з Пустоші, і Матвій. Від подиву Ярослава навіть відкрила рота. Чому саме Матвій? У хлопця і так останній місяць видався складнй, а тут ще Чорнобог буде робити замах на особистий спокій!

Переможцям дали десять хвилин перерви перед вирішальним боєм, тож Ярослава поспішила до Матвія. Її осяяла одна хитра ідея, і дівчина щиро сподівалася, що знайомий її підтримає.

Дівчина знайшла хлопця біля бочки з водою. Той жадібно пив із ковшика.

- Я знаю, що це прозвучить дивно, але ти маєш програти бій! – випалила Ярослава.

Вона зібралася пуститись у подальші вигадані пояснення, але завмерла з відкритим ротом – це був не Матвій. Дівчина хитнула головою, щоб скинути марево. Ні, ну Матвій же! Його риси обличчя, темне волосся, та сама сорочка. Ярослава знову придивилася – все в хлопцеві було, як раніше. Єдине, що видавало Хорса, то це погляд. Матвій ніколи так не дивився. А цей… Дівчина задумалася – погляд у нього, ніби наскрізь пропалює. Головне, дивиться так зверхньо і весь час посміхається. Чого радіти? Оберіг на шиї дівчини запульсував теплом та трохи вібрував.

З натовпу протиснулася Василина і одразу ж попрямувала до Матвія. Підхопивши хлопця під лікоть, вона лагідним голоском промовила:

- Я не маю сумніву, що ти переможеш! Присвятиш перемогу дамі свого серця?

Матвій (чи називати його тепер Хорсом?) ніби не помітив присутності Василини і, продовжуючи вдивлятися в очі Ярослави, сказав:

- Обов'язково присвячу! Щойно знайду таку. Що скажеш?

Хлопець лукаво підморгнув Ярославі, продовжуючи так само посміхатися. Побачивши це, Василина немов ужалена відскочила вбік і злісно зашипіла на дівчину:

- Так ось  що ти надумала! Не вийде! Я знайду на тебе управу, відьма!

Ярослава хотіла було заперечити, що з «відьмою» це їй за іншою адресою, але не встигла – Василина різко розвернулася і спробувала втекти. Натомість вона спіткнулася і налетіла на чоловіка з кубком, що стояв поряд. З посудини прямо на білу дівочу сорочку вилилася червона рідина. Вино це чи морс – не мало значення. Одяг тепер зіпсувався. Ще більше розгнівана Вася зникла у натовпі.

Ярославі навіть стало шкода дівчину, вона пам'ятала її зовсім іншою. Добрішою, чи що.

- Ну от нащо так? - з докором звернулася Ярослава до Хорса. – Невже божества не вміють бути чемними?

- Та яка вона мені дама серця? – щиро здивувався той. – Вона й Матвію подобалася тільки через те, що зіллям труїла.

- Як Василина примудрилася його опоїти? - не могла зрозуміти дівчина.

- А ти здогадайся, хто допоміг, - знову посміхався Хорс. - Ти ж у нас кмітлива!

«Натякає, що я зрозуміла, хто він? – замислилась Ярослава. - Так не важко було зрозуміти, що в кам'яного воїна йому не вселитися. Вибір невеликий, виходить». Але вслух дівчина нічого не сказала. Зараз знову щось ляпне, а потім розгрібати. Натомість вона повернулася до початкової теми:

- Тобі не можна у поєдинку перемагати. Мені здається, що на святі є нав’ї у людській подобі. Нехай виграє Алмаз. Це дасть нам якусь фору.

- Ну ти чудна, - хмикнув Хорс. – Я завжди перемагаю.

«Сказав, як відрізав», – невдоволено подумала Ярослава. Тим часом хлопець попрямував убік ристалища, але не помітивши поряд дівчини, обернувся.

- Ти йдеш, богатирша, чи як? Хто ж мене охоронятиме?

- З чого ти взяв? – пирхнула та, але хлопець так і не відповів.

Розуміючи, що з божеством сперечатися марно, дівчина поспішила за Хорсом. До неї приєднався чугайстер, що весь цей час стояв неподалік.

- Ну ось, тепер ми знаємо відповідь, - насмішкуватим тоном промовив він.

- А толку? – сердилась Ярослава. - Такий шанс був обдурити нав’їх!

- Ти теж побачила їх? – поцікавився Орест. Ярослава кивнула, і він продовжив: - Та не сприймай так все близько до серця. Тут лукав’їх повне поле. Разом дамо відсіч.

- А якщо Чорнобог нашкодить комусь із людей? – не вгамовувалася співрозмовниця.

- Ні, він обманом завжди бере, хитрістю, - запевнив дівчину чугайстер. - А тепер бігом до ристалища. Нам від Хорса тепер ні на крок.

Поєдинок закінчився очікувано. Так, було гарно: мечі висікали іскри, злагоджено рухалися супротивники, охала та ахала юрба. Але Матвій, той, який Хорс, все одно переміг. Публіка вітально заревіла, ведучий вручив невеликий пам'ятний кубок, а Ягинішна щось намагалася розтлумачити переможцю, нечутно для решти. Раптом Орест, наче пес, нагострив вуха і, коротко вимовивши: «Я потрібен у Чароборі», рушив геть. Але наостанок все ж таки обернувся і додав: