Джон Гришем - Фірма

— ¿Adónde voy? (І куди я поїду?) — швидко запитав Рей.

— «Гілтон» в Пердідо-Біч. Ми побували з Еббі минулого місяця на Кайманових островах. Чудово провели відпустку.

— Я про таке й не чув. Де це?

— В Карибському морі. Неподалік від Куби.

— ¿Que es ті nombre? (Як мене зватимуть?)

— Лі Стівенс. Займалися сноркелінгом. Там вода тепла, просто неймовірна. Фірма має власні кондомініуми на пляжі «Сьома миля». Я заплатив лише за переліт. Класно там було.

— Ти мені книжку дістань. Я хотів би почитати про ті місця. ¿Pasaporte? (А документи?)

Мітч кивнув, усміхаючись. Позаду Рея підійшов і спинився охоронець. Вони завели мову про давні часи в Кентуккі.

Коли стемніло, він спинив «БМВ» на неосвітленому боці вулички в передмісті Нешвіла. Ключ із двигуна не виймав, дверцята зачинив. В кишені завжди носив запасний. Перед Великоднем у торговельному центрі було людно. Мітч і собі приєднався до покупців у «Сіерс». Він заскочив у відділ одягу для чоловіків, став розглядати шкарпетки й білизну, не спускаючи очей із входу. Нікого підозрілого не помітив. Він пішов з «Сіерса» й поспішив людною вулицею далі. Його увагу привернув чорний светр у вітрині крамниці чоловічого одягу. Зайшов, приміряв, і так светр той припав до душі, що він вирішив навіть його не знімати. Поки продавець йому рахував решту, він переглянув довідник, знайшов номер виклику таксі. Вибрався знову на вулицю, зайшов до крамниці, піднявся на другий поверх, там знайшов телефон-автомат. Сказали, що таксі приїде за десять хвилин.

Вже геть споночіло, весна на півдні вечорами була ще прохолодною. З невеличкого бару він наглядав за входом. У тому, що в торговельному центрі за ним не слідкували, Мітч був впевненим. Без поспіху підійшов до таксі, кинув водієві: «Брентвуд» і сів на заднє сидіння.

За двадцять хвилин вони опинилися в Брентвуді.

— Житловий комплекс «Саванна-Крік», — додав він.

Авто покрутилося серед заїздів, врешті спинилося коло корпуса 480Е. Він кинув на сидіння двадцятку й зачинив двері. Біля сходів знайшов номер 480Е, поторсав ручку дверей. Було замкнено.

— Хто там? — почувся нервовий жіночий голос. Почувши його, він відчув слабкість.

— Баррі Ебанкс, — відповів.

Еббі розчинила двері навстіж і кинулася до нього. Він підхопив її на руки і шалено цілуючи, вніс досередини, ногою зачинивши двері. Руки знали, що робити. За дві секунди він стягнув з дружини светр, розстебнув бюстгальтер, спустив до колін легеньку спідничку. Вони не припиняли поцілунків. Краєм ока він оцінююче оглянув незручний дешевий диван-ліжко. Або там, або на підлозі. Він ніжно поклав Еббі на ліжко, зняв свій одяг.

Ліжко виявилося закоротким і дуже скрипучим. За матрац тут був просто поролон товщиною в два дюйма, прикритий простирадлом. З-під нього загрозливо випирали пружини.

Але Мак-Діри цього не помічали.

Коли темрява оповила місто і юрби покупців поріділи, позаду «БМВ» спинився чорний сяючий «шевроле-сільверадо». Низенький чоловічок з акуратною зачіскою й бакенбардами підійшов до «БМВ» і вміло вставив у замок передніх дверець викрутку. Через багато місяців, коли стоятиме на суді, він зізнається в тому, що викрав більше трьохсот автівок у восьми штатах, і що він здатен влізти в машину й завести її швидше, ніж суддя це зробить своїми ключами. Казав, що йому на це в середньому вистачає двадцяти восьми секунд. Суддю він цим не вразив.

Інколи йому дуже щастило, і який бевзь міг залишити ключі, тоді часу потрібно було набагато менше. Ось таку машину з ключами й помітив його помічник. Він усміхнувся, завів мотор. «БМВ» рушило вслід за «шевроле».

З фургона вискочив скандинав. Поглянув услід автомобілям, та вони їхали занадто швидко. Якийсь «пікап» заступив дорогу, а тоді ж-жух! — «БМВ» зник. Викрали! Просто на очах. Він зі злості копнув фургончик. Що тепер доповідатиме?

Тоді заліз на сидіння й приготувався чекати Мак-Діра.

Минула година в ліжку, і біль самотності ущух. Вони, взявшись за руки, ходили по маленькій квартирі, цілувалися. У спальні Мітч нарешті вперше сам переглянув ті документи, які вони втрьох між собою називали «паперами Бендіні». Раніше він бачив тільки записи Теммі, її списки, а не самі документи. Кімната скидалася на шахову дошку, повну стосів паперу. На двох стінах Теммі почіпляла аркуші ватману, там знайшли місце її нотатки, сторінки з блокнотів, схеми.

Настане день, і йому доведеться тут провести чимало годин, готуючись до суду. Та не сьогодні. За кілька хвилин він має залишити її. Час повертатися.

Вона знову підвела його до ліжка.

32

Коридор на десятому поверсі клініки «Баптист-Госпітал», крило «Медісон», був зараз порожнім, якщо не враховувати старшої медсестри й санітара, який щось занотовував у журналі. Відвідувати пацієнтів можна було до дев’ятої, а тепер вже пів на одинадцяту. Він пройшов коридором, поговорив з медсестрою (санітар і не глянув), тоді підійшов до дверей і постукав.

— Заходьте, — пролунав сильний голос.

Він прочинив важкі двері й підійшов до ліжка.

— Здоров, Мітчу, — мовив Ейвері. — Ти в таке можеш повірити?

— Що сталося?

— Сьогодні зранку я прокинувся о шостій з кольками в животі, як мені здалося. Пішов у душ, і відчув біль ось тут, у плечі. Став важко дихати, мене кинуло в піт. Я ще подумав: ні! Тільки не я! Дідько! Мені лише сорок чотири, я в чудовій формі, весь час працюю, харчуюся правильно, ну, може, трохи випиваю. Ні, тільки не я! Зателефонував своєму лікареві, той сказав, щоб прийшов до нього сюди, в клініку. І він думає, що це був легкий серцевий напад. Сподівається, що нічого серйозного немає. Та кажуть, треба побути тут пару днів, зробити обстеження.

— Серцевий напад.

— Саме так він сказав.

— А я й не здивований, Ейвері. Це ще дивно, коли юристи в цій фірмі доживають до п’ятдесяти.

— Це все через Кеппса, Мітчу. Сонні Кеппс винен. Це його серцевий напад. Він у п’ятницю дзвонив і заявив, що знайшов собі у Вашингтоні нову фірму. Вимагає всі свої папери. Та він же мій найзначніший клієнт. Минулого року Кеппс нам заплатив майже чотириста тисяч доларів, майже ту саму суму, що він виплатив державі податків. Та він не гнівається через гонорари адвокатам, а от через податки просто дуріє. Я цього не розумію, Мітчу.

— Він не вартий, щоб через нього помирати.

Мітч огледів палату, шукаючи крапельницю, та її не було. Не було жодних