Eugenio Romany - Моя прабабця Катирина, Eugenio Romany

Нарешті їхнє місце знайшла зграйка друзів і почалися обійми та похлопування по спинах. Молодь була невимовно рада знову зустрітися разом, адже в більшості бестурботне дитинство вже закінилося, а тут була така класна нагода повернутися знову туди, але вже з бокалом вина... Через півгодини почулися звуки налаштування музичних інструментів на сцені неподалік від них, і народ пришвидшив поглинання м’яса зі свіжим хлібом, щоб іти танцювати. Матвій не любив танго та пасадоблів, які зазвичай звучали на фієстах, бо вони йому нагадували бравурні військові марші. Тому він не спішив до гурту, а залишився біля шашличниці, щоб досмажити м’ясо й ковбаски. І вже закінчував, коли зазвучало «Ya no puedo mas...» У цій пісні не було традиційної для фламенко скарги на життя та важку долю, а виклик їй. Це було так незвично, що Матвій підійшов ближче до сцени і у миготливому світлі намагався розгледіти солістку. Вона була висока та досить широка в плечах. Враз згадалася сусідка з Тернополя, що займалася греблею, але, почавши дівочитися, розвинула в себе комплекс, що в неї чоловіча фігура. Та в співачки всього було забагато, але одночасно все це також було в гармонії. І величезні чорні мигдалини циганських очей, і густі брови, і чорне, як вороняче крило, хвилясте волосся і навіть завеликий вірменський ніс...

Ця пісня була останньою, і всі танцюристи швиденько розійшлися до своїх столів роздягатися. Адже опівночі відкривався купальний сезон і за традицією ще язичницьких предків треба було якщо не скупатися, то хоча б помитися цілющою, як вважалося, цієї ночі морською водою. На пляжі горіло величезне багаття і можливості простудитися не було. Хоча вода насправді була прохолодною. В цьому й полягає феномен південного берега Іспанії. Вода тут прогрівається набагато менше, ніж на східному узбережжі, бо з Атлантики через Гібралтар заходять холодні океанські течії. Тому тут і не так спекотно, тим більше, що повітря сухе і тому спека не так дошкуляє.

Вийшло так, що музиканти теж побігли купатися, і в морі вони зі співачкою опинилися недалеко одне від одного. Тут вже ніхто особливо не розбирався, де свій, а де чужий. Усі занурювалися, стрибали й бризкалися, як діти. Поряд із ними якусь дівчину два хлопці, жартуючи, силоміць тягли на глибину. Матвій відскочив у них з дороги, щоб не заважати і раптом зіштовхнувся з музиканткою. Він інстинктивно зловив її, щоб та не впала і відчув, як їх легенько струсануло, ніби струмом. Прямо перед його обличчям були розчахнуті у подиві величезні очі, і він не знайшов нічого кращого, як просто сказати: «Hola» (Привіт). Дівчина зніяковіла й засміялася, але відповіла: «Hola».

‒ Як тебе звати?

‒ Нія.

‒ А мене Матвій.

‒ Ти іноземець?

‒ Так, я з Рутенії.

‒ Ти приїхав до дона Еухеніо?

‒ Ти знаєш мого діда?

‒ Його тут на Поньєнте всі знають...

Отак короткими фразами вони й розмовляли. Підійшли спочатку музиканти, а потім і Матвійові друзі, але вони обидвоє відповідали щось не до ладу. Для них двох світ навколо перестав існувати. Отак, тримаючись за руки, вони б і простояли, мабуть, до ранку, але крижана за іспанськими мірках вода вигнала їх до багаття. Трохи зігрівшись, вони підійшли разом спочатку до музикантів, де Нія одягнулася вже в звичайний свій одяг, а потім ‒ до Матвієвого столу. Хосе, бачачи неадекватність друга, пообіцяв йому все зібрати й віднести до себе додому. А молоді, причмелені раптовим коханням, пішли бродити набережною...

Нія зі своєю великою сім’єю жила в баріаді Лас Лосас. Це було невелике поселення практично з однієї вулиці на пів дороги між власне Рокетасом та Агуадульсе, що складалося з низельких будинків у переміжку з відвертими чаболами (хибарами). Тут жили виключно цигани, й дівчина попросила хлопця не проводжати її до самого дому. Вже світало і вони домовилися зустрітися на цьому ж місці на заході сонця. Та перед вечором у ворота замку загримав чорнявий підліток, що назвався Маноліном. Це був молодший брат Нії. Він розповів, що сьогодні у них був великий скандал. Батьки накинулися на дівчину, що вона зганьбила себе та їх усіх, залишившись із незнайомим хлопцем на всю ніч. Вони з’ясували, що це був онук дона Еухеніо і вже послали гінців до дружніх сімей округи, щоб юрбою йти до замку. А наразі дівчину закрили під замок і два старші брати неусипно стережуть її. Справа не стільки в честі, як в економіці сім’ї. За останній рік їхня музична банда (в іспанській мові це слово має більш широке значення, ніж в українській) стала досить популярною і крім просто виступів на запрошення, як учора, вони почали успішно продавати свої касети на ярмарках і на заправках. І тепер боялися, що Матвій забере їхню дочку та сестру в свою холодну країну назавжди і їхній заробіток накриється мідним тазом.

Матвій хотів їхати до батьків дівчини, проте брат його відговорив. Сказав, що Нія категорично заборонила йому робити це, бо, по-перше, це небезпечно для самого хлопця, а, по-друге, лише загострить конфлікт. Найкращим виходом буде, коли його дід спробує домовитися зі старим Хоакіном ‒ патріархом їхнього клану. Найбільше хлопець потерпав за дівчину. Зненацьке почуття затьмарило йому голову, і він забув, де він є. Іспанія, що за століття Реконкісти поборола мусульманського дракона, сама ним стала. Старі традиції тут відмирали дуже повільно й дівчина досі могла піти до бару